Історія опери Редагувати
Легенду про подвиг селянина Івана Сусаніна, що завів загін поляків у непрохідну гущавину і загинув разом із ними, часто використовували російські літератори. Війна 1812 року сколихнула самосвідомість, пробудила інтерес до власної історії. Популярними стають в літературі сюжети на російські історичні теми, серед них — про подвиг костромського селянина Івана Сусаніна. Відомо, що поляки йшли на до своєму воєводі Буркевичу. Заблукали. Дорогу їм зголосився показати селянин Іван Сусанін. Але замість цього завів їх у болото, де з ними і загинув. Однак при творчому підході літераторів до історії стало вважатися, ніби поляки прямували до Костроми, щоб убити 16-річного боярина Михайла Романова, який на той час ще не знав, що його оберуть на царський престол[1][2]. Є й дослідники, які вважають легенду про Сусаніна як героя дуже спотвореною[3].
В 1815 році в петербурзькому Великому театрі відбулася прем'єра опери Катерино Кавоса «Іван Сусанін». Автором лібрето був Олександр Шаховський. Опера була написана в стилі французької «опера комік» — діалоги займали майже стільки ж місця, скільки і музика.
Через 20 років за той же самий сюжет береться Глінка. Початково він планував писати оперу за повістю Василя Жуковського «Мар'їна роща», проте поет запропонував іншу тему — тему подвигу костромського селянина Івана Сусаніна. В 1823 році з'явилася поема Кіндрата Рилєєва «Іван Сусанін», що справила помітний вплив на образ головного героя опери. Думка, подана Жуковським, захопила уяву композитора. «…Наче по чарівній дії раптом виник план цілої опери, і думка протиставити російській музиці — польську; нарешті, багато тем і навіть подробиць розробки — все це разом спалахнуло в голові моїй».[4].
Опера була прийнята до постановки в Петербурзі. Репетиції почалися в травні 1836 року.
Прем'єра опери була призначена на 27 листопада 1836 року на відкриття Великого театру після пожежі. Партію Сусаніна виконував Осип Опанасович Петров. Партію сирітки, прийомного сина Сусаніна, співала ще зовсім молода артистка Анна Яківна Воробйова. Декоративне оздоблення залу для глядачів виконала художня артіль Василя Ширяєва.
У підготовці до вистави брав участь також і молодий Тарас Шевченко — тоді ще невідомий нікому кріпак поміщика Енгельгарда і учень маляра Ширяєва — він зробив підготовчі малюнки для орнаменту залу, що прикрашали плафон, під яким підвішувалася величезна кришталева люстра у золотій оправі — одна з головних деталей. За відмінно виконану роботу під час розпису залу він одержав право бути на спектаклі.
"Настоящие человек" -для всех это словосочетание понимается по разному. Для большинства современных людей- это личность, которая зарабатывает много денег и всё себе позволяет. Но это далеко не так.
Для меня настоящие люди- это ветераны "Великой Отечественной войны". Я думаю так, потому что именно они защитили нас от захватчиков. Именно они нашу страну и дали появляться новым поколениям. Они настоящие честные люди, которые заслужили уважения и заботы.
Запомните "Настоящий человек" - это не тот, кто хорошо себя обеспечивает в деньгах. "Настоящий человек" - это герой, который сделал что-то хорошее и очень важное для людей и общества.
