Да у той ли речки у Смородины,
Сидит Соловей-разбойник во сыром дубу,
Сидит Соловей-разбойник, Одихмантьев сын;
А то свищет Соловей да по-соловьему,
Он кричит злодей-разбойник по-звериному,«Богатырский скок». Виктор Васнецов. 1914. Илья Муромец
И от того ли-то от посвисту соловьего,
И от того ли-то от покрику звериного,
То все травушки-муравы уплетаются,
Все лазуревы цветочки отсыпаются,
Темны лесушки к земле все приклоняются,
А что есть людей, то все мертвы лежат.
Прямоезжею дороженькой пятьсот есть вёрст,
Ай окольноей дорожкой цела тысяща.
II
Он спустил добра коня да богатырского,
Он поехал-то дорожкой прямоезжею.
Его добрый конь да богатырский
С горы на гору стал перескакивать,
С холмы на холмы стал перемахивать,
Мелки реченьки, озерка промеж ног пускал.
Подъезжает он ко речке ко Смородинке,
Да ко тоей он ко Грязи он ко Черноей.
Да ко тою ко березе ко покляпыя,
К тому славному кресту ко Леванидову.
Засвистал-то Соловей да по-соловьему,
Закричал злодей-разбойник по-звериному
Так все травушки-муравы уплеталися,
Да й лазоревы цветочки осыпалися,
Темны лесушки к земле все приклонилися.
Его добрый конь да богатырский
А он на корни да спотыкается
А и как старый-то казак да Илья Муромец
Берет плеточку шелковую в беду руку.
А он бил коня да по крутым ребрам.
Говорил-то он Илья таковы слова:
- Ах ты, волчья сыть да и травяной мешок!
Али ты идти не хошь, али нести не можь?
Что ты на корни, собака, спотыкаешься?
Не слыхал ли посвиста соловьего,
Не слыхал ли покрика звериного,
Не видал ли ты ударов богатырскиих?
А й тут старыя казак да Илья Муромец
Да берет-то он свой тугой лук разрывчатый,Е. П. Шитиков. «Илья Муромец». 1981 г.
Во свои берет во белы он во ручушки,
Он тетивочку шелковеньку натягивал,
А он стрелочку каленую накладывал,
Он стрелил в того-то Соловья Разбойника,
Ему выбил право око со косицею,
Он спустил-то Соловья да на сыру землю.
Пристегнул его ко правому ко стремечку булатному,
Он повез его по славну по чисту полю,
Мимо гнездушка повез да соловьиного.
Во том гнездышке да соловьиноем
А случилось быть да и три дочери,
А и три дочери его любимыих.
Больша дочка - эта смотрит во окошечко косявчато,
Объяснение:
Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.
