Любов до рідної землі ,що є потягом до волі
- Україно! Мамо люба! / Чи не те ж з тобою сталось? / Чи синів твоїх багато / На степах твоїх зосталось? / Чи вони ж не відцурались, / Не забули тебе, неньку, / Чи сховали жаль до тебе / І кохання у серденьку? / Марна річ! Були і в тебе / Кобзарі – гудці народні, / Що співали – віщували / Заповіти благородні, – / А проте тієї сили, / Духу, що зрива на ноги, / В нас нема, і манівцями / Ми блукаєм без дороги! / Де ж того євшану взяти, / Того зілля-привороту, / Що на певний шлях / направить, – / Шлях у край свій повороту?!
Що далі діялося? Рідний степ – широкий, вільний, / Пишнобарвний і квітчастий – / Раптом став перед очима, / З ним і батенько нещасний!..
