Соч по русской литературе кто как можетплз​

Лист до В. Винниченка

Шановний Володимире Кириловичу!

Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.

Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.

Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.

Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!

По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.

Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам знавцю людської душі!

Первая строчка стихотворения переносит нас в зимний пейзаж, мы представляем непроходимые снега, которыми окутана лесная чаща. Вдруг из-за зеленого ельника вышел красавец - олень. Он шел медленно и гордо нес свои красивые рога. Автор описывает следы, по которым шел олень: согнутая ель, обсыпанные на белый снег хвоинки и оленья шерсть, оббитые рогами ветки и следы.

Именно по следам автор сделал вывод, что сначала олень шел медленно, а потом начал бежать. Но от кого, же он убегал так торопливо? От людей, которые хотели его убить. В конце стихотворения, Иван Бунин восхищается силой и красотой оленя, который вопреки всему смог убежать от своих преследователей. Своим отчаянным бегом, олень удалось не только собственную жизнь, но и красоту природы, частью которой он является.