Оцените поступки Жени Никитина из произведения «Поучительный рассказ».​

Городничий (Антон Антонович Сквозник-Дмухановский) – глава уездного города, в котором происходит действие комедии. Г. – «постаревший на службе и очень не глупый, по-своему, человек… Черты лица его грубы и жестки, как у всякого, начавшего тяжелую службу с низших чинов» . В начале пьесы Г. получает и зачитывает своим подчиненным письмо, в котором сообщается «пренеприятнейшее известие» : «К нам едет ревизор» . Эта весть сильно испугала чиновников. Г. в страхе отдает приказание «обустроить» город к приезду ревизора (выгнать лишних больных из больницы, привести в надлежащий вид преподавателей в училищах, прикрыть заборами недостроенные здания и т. д. ) Он предполагает, что ревизор «приехал и живет где-нибудь инкогнито» . Помещики Добчинский и Бобчинский находят этого «инкогнито» в лице ничего не подозревающего мелкого чиновника Хлестакова. Однажды поверившего в то, что Хлестаков и есть ревизор, Г. ничто не может разубедить в этом. Он не слышит испуганного лепета Хлестакова в трактире. Позже он верит во все, даже самые фантастические враки, лже-ревизора («что, если хоть одна половина, из того, что он говорил, правда?» ) Такова сила раболепства Г. перед вышестоящим чиновником. Когда Хлестаков посватался к дочери Г. , Марье Антоновне, чиновник начал размышлять о выгодах родства с «важным лицом» : «А, черт возьми, славно быть генералом! » Неожиданное разоблачение Хлестакова не просто отрезвляет Г. , но оскорбляет его до глубины души («убит, убит, совсем убит» , «зарезан») . До него доходит, что он «сосульку, тряпку принял за важного человека» . Он, который на своем веку обманул трех губернаторов, который торговался с самим Господом Богом, обманул сам себя! Пережив это унизительное потрясение, Г. впервые в жизни духовно прозревает: «Вижу какие-то свиные рылы вместо лиц… » Таков город, которым он управляет, и таков он сам. В финале комедии комическая фигура Г. перерастает в трагическую: «Над кем смеетесь? над собой смеетесь! » Этот трагизм становится наиболее явным в финальной немой сцене пьесы, когда становится известно, что приехал настоящий ревизор. Прочитай их биографию и сравни

ответ:

людина - це досконала істота, що володіє розумом, волею, а значить здатне до досягнення воістину надзвичайних вершин. річард бах каже, що чайка джонатан лівінгстон живе в кожному з нас. я теж бачу його в собі. це волелюбна істота, яке не знає меж і слів «неможливо», «боягузтво», «лінь». це воістину твердий, упевнений в собі характер, що летить вгору, до зірок, до нескінченності, до досконалості. я вірю і знаю, що це є в кожному з нас. просто в когось цього більше, в когось - менше. і це, мабуть, стає визначальною деталлю твого особистого успіху. ти можеш мати знання і мати поруч прекрасного вчителі, але якщо ти не готовий переступити через свій страх, який досить часто не має сенсу, не можеш повірити в себе і підпорядкувати себе єдиної цілі, ти не доб'єшся нічого. адже будь-яка могутня ідея надзвичайно марна, поки ти не вирішиш змусити її працювати.

ще одна важлива річ, якої вчить книга - це йти по шляху свого духовного розвитку, незважаючи на думку маси, яка, може бути, поки ще не досягла твоєї ступені розвитку або просто ти виявився незрозумілим. найвірніший шлях - це вдосконалення, пошук вчителів, які зможуть тобі в цьому, і не треба зупиняти на досягнутому - адже досконалість нескінченно.

є люди, які, подібно до чайкам на березі, не прагнуть ні до чого більшого. я щиро вірю в те, що їх мало. у цей хочеться вірити. тому що я не можу уявити собі тих, хто не шукає відповіді. є інші. вони не сильно відрізняються, але роблять вигляд, ніби шукають щось, правда скаржаться, що не отримують відповідей. а адже вся причина в тому, що вони не ставлять запитань. є лівінгстон і флетчер. дивіться, забравшись високо-високо на нову вершину, вони не вниз, вони продовжують летіти вгору. я завжди з ними душею і розумом. вони тримають мій дух сильним, вони роблять мене мужественнее і добрішим. вони вчать літати!

що стосується моєї професії, то зараз я розумію, що я вибрала роботу до душі, що я на правильному шляху. для людини ж дуже важливо мати улюблену справу, йти на роботу з радістю і з натхненням. людина повинна перебувати на своєму місці, а то він втратить своє значення.

я щаслива, тому що я перебуваю в колективі незвичайних і дуже різних вчителів. я порівняно недавно вибрала цей шлях і як добре, що мені є у кого повчитися, є до чого прагнути!

коли сам педагог горить, тоді він може запалити і своїх учнів. одних абсолютних знань для цього мало. потрібно саме горіти! адже педагогіка - це теж мистецтво. а мистецтво, якщо воно справжнє, завжди підкорює людей. сутність діяльності вчителя - уміння дарувати тепло і любов дітям, воно, безперечно, змінює наш світ на краще!