Певне, сила Івана Франка, що ввібрали в себе його поезії, не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься» (як писав він у вірші «Не люди наші вороги»).
Громадянська поезія митця — це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі Вічного революціонера. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій XIX століття.
Послевоенное время. Двадцатые годы столетия. Трое мальчишек поехали в подмосковную лагерь, который располагался в особенном месте. Там была бывшая усадьба графа Карагаева. Ходили слухи, что там был спрятан клад, путь к которому может указать старинная скульптура бронзовой птицы. В усадьбе жила смотрительница, высокая худая старуха, по слухам, это была сама графиня. В это время произошло убийство жителя деревни Кузмина, и подозрение пало на Николая Рыбалина. Мальчики решительный Миша, деликатный Славка и горячий и болтливый Генка не верили в его виновность и начали свое расследование. Они следили за графиней, которая вела себя очень загадочно и подозрительно. Они обнаружили тайник в бронзовой птице. В результате мальчишки нашли и убийцу и клад. А беспризорникам все-таки отдали эту усадьбу.
Рассказ учит настоящей смелости и дружбе, мужеству и находчивости, бесстрашию и справедливости, умению принимать решения и нести за них ответственность.
