"Главным подозреваемым, практически сразу, становится Раскольников.
Порфирий Петрович, пристав следственных дел, не имеет фактических доказательств против Раскольникова, однако жестко и целенаправленно подводит его к признанию, и только в последний момент все срывается из-за неожиданного появления красильщика Миколки, берущего на себя убийство старухи.
Порфирий Петрович вынужден отпустить Раскольникова, но вскоре приходит к нему и, уже не сомневаясь, говорит о его виновности. Он предлагает Раскольникову самому явиться с признанием, что облегчит наказание. "
Війна... Скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе в собі це слово! Я думаю, війна – ровесниця людству і в усі часи та епохи люди відчували холодний подих війни у себе за спиною. Це злісна всепожираюча і руйнівна сила приносить із собою чимало горя, страждань і душевної порожнечі.
Однак, не варто думати, що людина є жертвою війни. Це зовсім не так. Жертва займається самобичуванням, оскільки будь-яка війна – справа рук самої людини. Чи не виявляється через це тваринний початок в людях? Чи не є це своєрідний «природний відбір», в результаті якого виживає найсильніший, будь він з ломакою, зі стрілами, з мечем, з порохом, з рушницею.
Людська цивілізація вдосконалюється з кожним роком і з кожним роком удосконалюються засоби ефективної війни. Підсвідомо люди настільки пройняті цією «войовничістю», що дуже часто у звичайній, побутової ситуації вживають військову термінологію: «на річкових рубежах», «на кордоні нашої області», «збиратися, як на війну».
Іноді задаєшся питанням: невже людина народжується для війни? Мені не хочеться в це вірити. Навіщо народжуватися для руйнування? Людина приходить на цей світ, щоб пізнати його в любові, гармонії, творенні. Люди народжуються в любові і для любові, а війна противна людському розуму, як створення розумного і внутрішньо сильного та красивого. Але тут не можна не сказати про те, що війна багатолика: для одних вона – шлях до слави, для інших – боротьба за свободу і загальне благополуччя, для третіх – справа принципу...
Війна – це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, до емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Вона об'єднує людей у єдиному пориві проти спільного ворога.
Не стоять «особняком» від цієї боротьби і письменники, поети, художники, композитори... Вони завжди стверджували, що війна суперечить «людському» в людині, оскільки закликає братися за зброю чоловіків, старих, підлітків, жінок. Дуже складно уявити жінку, хранительку вогнища і мати, на війні.
Розмірковуючи на тему війни, задаєшся питанням: «Що ж таке війна в Чечні або в Афганістані?». Я не знаходжу сенсу в цих війнах, не бачу причин, які можуть виправдати мільйони загублених життів. І в цьому полягає весь жах дійсності. Ще страшніше, коли під личиною «праведника» ховається злісний агресор, який нібито бореться за демократію в усьому світі. Жахливо те, що всі закривають очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним в боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, а й по «моральному» здоров'ю людей. Нормальна розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себе подібних і не візьме участь у війні – божевіллі глобального масштабу.
