Объяснение:
Щасливого майбутнього, коли національно-визвольна боротьба буде успішно завершена, будь-яка окупація зникне - й українці заживуть повноцінним людським життям.
Але у 1859 році, в переспіві "Осія. Глава XIV" він провіщав і щось жахливе: "Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалося колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!".
Оновлена українська земля, світ вільних сина і матері, і світ без України, земля загиблих "лукавих чад" - ці дві можливості мабутнього постійно супроводжують нашу націю.
Але Шевченко не лише по-батьківськи надихає чи остерігає.
Він у літературній формі ще й пропонує національну ідеологію, націоналістичний суспільний світогляд та буттєво-історичний, національно-екзистенціальний тип мислення. Мислення у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації. Саме такі світогляд і мислення формують новий - шевченківський! - тип української людини! Саме вони покликані забезпечити тривання українців та їх Батьківщини у часі й просторі.
З яких найважливіших компонентів складаються ці світогляд і мислення
Насамперед Кобзар пропонує три найосновніші національні ідеали, три найголовніші цінності, що повинні б визначати орієнтири життя - й окремої людини, і цілого народу.
Ідеться про Бога, Україну, Свободу.
Передусім життя українця - це життя з християнським Богом, Творцем всього сущого, Батьком правди і волі. Шевченко, як справжній пророк, нерідко веде дискусію з Господом, бачачи невимовні страждання своїх земляків, але утверджує все ж усепереможну віру в Нього як, наприклад, у поемі "Кавказ":
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому!
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
всі язики
Вовіки і віки.
Другий ідеал випливає із закоріненості життя кожної справжньої людини у Батьківщину.
Але це закорінення вимагає осмислення і дії: треба бути по-синівньому відповідальним за Україну перед Богом, предками і нащадками. Тому у медитації "Мені однаково, чи буду..." читаємо:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Нормальне буття людини і народу неможливе без свободи. Імперіалізм, рабство, неволя, окупації зовнішні та внутрішні спустошують кожного індивіда, деформують усі природні суспільні зв'язки.
Тому третій ідеал утверджує цінність Свободи.
Українець і Україна можуть належним чином існувати у Божому світі лише політично, духовно, економічно вільними. Звідси і заклик до земляків у "Заповіті":
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Окрім трьох ідеалів, ми бачимо в поезії Шевченка велику кількість категоричних імперативів, наказів, що регулюють українське буття і мислення шевченківської людини.
Серед них центральне місце займає імператив національний, найбільш чітко виражений у поемі "Сон" ("Гори мої високії...").
Саме там ліричний герой-християннин висловлює вражаючу готовність пожертвувати найдорожчим інням свої душі - задля ще більш дорогого - врятування буття своєї нації, своєї Батьківщини. Фактично, задля врятування душ своїх земляків:
...Я Богу ...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Цю ж жертовність мали б усвідомлювати і ми, озвучуючи слова державного гімну: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу...".
Але чи усвідомлюємо
Чи пам'ятаємо цей шевченківський наказ - так, як пам'ятали його наші предки, січові стрільці, воїни УНР, наддніпрянські повстанці, бойовики УВО та ОУН, партизани УПА?
Усі озвучені й не озвучені ідеали та імперативи Шевченка органічно включені у його художньо виражену націософію - філософію національної ідеї.
Стрижневим елементом цієї ідеї була й залишається ідея національної державності, показана Кобзарем через наскрізний образ "хати".
Що ж, як не національна держава, повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття? Де ще, як не у цій символічній "хаті", народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі? Де ще, як не в Українській Соборній самостійній державі, можуть існувати українські правда, сила і воля? Про це йдеться у "Посланії":
Подивіться на рай тихий
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Саме Тарас Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися
Глава I
Девочка Настя и ее младший братик Митраша остаются сиротами после смерти родителей. Митраше 10 лет, а Насте - 12 лет. Дети живут вдвоем в своем сельском доме. Они дружно ведут хозяйство и много работают.
Глава II
Однажды Митраша и Настя отправляются в поход за клюквой на Блудово болото.
Глава III
Митраша и Настя идут по лесу. Они слышат, что где-то вдали воет волк. Дети продолжают свой путь.
Глава IV
Настя и Митраша не могут решить, по какой тропинке идти. Они ссорятся. Каждый из них идет своей тропинкой.
Глава V
Автор рассказывает о собаке Травке, которая живет в этом лесу. Травка живет одна, так как ее хозяин, лесник Антипыч, умер. Теперь Травка живет в лесу как дикое животное.
Глава VI
Автор рассказывает о том, что в этой местности раньше водились волки. Охотники выловили всех волков, кроме одного - старого волка по кличке Серый помещик. Охотники так и не смогли его поймать. Этот волк по-прежнему живет в лесу.
Глава VII
Тем временем в лесу собака Травка охотится на зайца. Внезапно она чувствует запах хлеба, который лежит в корзинке у Насти. Травка идет на запах хлеба за Настей.
Глава VIII
Митраша идет по лесу один своей тропой. Чтобы укоротить путь, он идет непроторенной тропинкой. Внезапно он попадает на болото и начинает тонуть. Митраша зовет на Настю, но та его не слышит.
Глава IX
Настя также идет своей тропой. Она обнаруживает "палестинку", место, где растет много клюквы. Девочка начинает увлеченно собирать ягоду и забывает о брате. К Насте приходит собака Травка, пришедшая на запах хлеба. Девочка наконец вспоминает о Митраше. Она зовет его, но тот не отвечает. Настя падает на землю и рыдает.
Глава X
Чуя беду, собака Травка начинает выть, сидя рядом с Настей. Волк слышит вой собаки и бежит за ней. В это время Травка замечает зайца и бежит за ним к болоту. За травкой следует волк.
Глава XI
Преследуя зайца, собака Травка оказывается у болота. Она видит тонущего Митрашу. Мальчик подзывает собаку к себе. Та осторожно ползет к нему по болоту. Когда собака приближается к Митраше, он резко хватает ее за лапы и таким образом из болота.
Глава XII
Тем временем к болоту прибегает волк, охотящийся за Травкой. Волк оказывается прямо перед Митрашей. Мальчик стреляет в волка из ружья и убивает его. Настя слышит выстрел и наконец находит Митрашу. Ребята вместе с собакой возвращаются домой в село. Соседи встречают их, как героев.
Настя чувствует вину за то, что из-за клюквы забыла о брате. Девочка отдает собранную клюкву больным детям из Ленинграда.
Конец
