Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль. Дізнавшись від жителів села, що дівчина має славу, мало не недоумкуватої, оскільки з дитинства мріє про хороброго лицаря на кораблі з пурпуровими вітрилами, він вирішив її здивувати. Для цього Грей грунтовно підготувався, накупив достатньо червоного шовку, запросив музикантів і підготував своїх матросів до майбутньої зустрічі. Він розповів, що має намір одружитися на дівчині, так як це їхня доля. Уміння переходити від слів до справи, видавало в Артурі людину сміливу і надійну. Ассоль була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона анітрохи не сумнівалася, що все буде саме так. Так, Грей, ощаслививши дівчину, знайшов і сам щастя.
Объяснение:
Главный герой рассказа В.П.Астафьева «Васюткино озеро» попадает в необычную ситуацию – он заблудился в тайге. Данная ситуация является экстремальной даже для взрослого человека, а здесь перед нами ребёнок, тринадцатилетний мальчик.
Как же он сумел справиться с такими тяжёлыми обстоятельствами? Что ему выжить?
Васютка потому что знал те законы, которые издавна существовали у людей, живущих в данной местности.
Во-первых, в тот момент, когда мальчик понял, что заблудился, он вспоминает слова, которые не раз слышал от отца и дедушки: «Тайга, наша кормилица, хлипких не любит». Благодаря этому Васютка собрался, поборол собственный страх, решил не сдаваться, а пытаться преодолеть обстоятельства.
Во-вторых, Васютке то, что, отправляясь в тайгу, даже недалеко, он взял с собой хлеб, спички, ружьё. Ведь есть такой «старинный порядок: идёшь в лес – бери еду, бери спички».
Но тех запасов, которые были с собой у мальчика, ему бы не хватило. И тогда третье правило, которое он усвоил с детства - не стрелять ради забавы, а только по необходимости. Не стал Васютка стрелять в кедровку, сберёг патроны, и в результате смог добыть себе пищу, когда заблудился.
В рассказе упоминается ещё один важный «таёжный закон», который забыл Васютка. Ему нельзя было отходить от затесей на деревьях, и тогда не случилось бы трагедии.
Объяснение:
