Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/rusalonka-iz-7-v-obraz-sofiyki/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Творчество М. Ю. Лермонтова отличается тем, что в нем широко представлена историческая тематика. Этой темы поэт касался еще в ранних стихах, и в дальнейшем пронес через все свое творчество, развивая ее, размышляя над ней, призывая читателя задуматься.
В раннем творчестве Лермонтов смотрит на мир с позиции романтика, поэтому ищет в истории романтического героя, которым становится прежде всего Наполеон. Надо отметить, что образ Наполеона интересовал многих современников поэта, даже далеких от литературы, поэтому такое увлечение вовсе не
удивляет, а скорее является очевидным и ожидаемым.
История интересует поэта с той точки зрения, что он, имея в виду опыт настоящего, зная результаты всех действий и поразмыслив над ними, может взглянуть в и дать оценку событиям, людям, идеям. На основании такого анализа Лермонтов может рассуждать о судьбе своего поколения и России в целом, учиться на ошибках и предупреждать от их совершения в будущем.
Учитывая то, что большая часть его стихов написана в то время, когда только отшумели великие исторические события и наступило затишье, Лермонтов делает выводы он видит "лихим, могучим
пламенем", а о своем поколении сожалеет, что на их долю не выпало великих дел, нечем запомниться потомкам, нет повода оставить следа в истории.
Так же, как обращение к теме войны 1812 года, роль в творчестве поэта сыграло и воссоздание эпохи Ивана Грозного в "Песне про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова", где каждый персонаж прописан как полноценная живая личность. Они противопоставлены современникам поэта – людям скучным, серым, ничем не выделяющимся.
Так или иначе, восхищаясь героями , Лермонтов не видит им места в настоящем, по его мнению, эпоха героев , осталась только рутинная жизнь, которая не сохранится в истории, потому что не заслуживает внимания. Именно поэтому поэт и обращается к великим историческим событиям, чтобы, следуя традициям романтизма, воспевать героев – сильных личностей, противопоставленных толпе, серой массе вести за собой полки и целые народы. Восхищение такими людьми Лермонтов и пронес сквозь свое творчество.
