Лексико-фразеологический разбор текста: 1.Дайте толкование указанных слов

2.Укажите многозначные слова, дайте толкование

3.Дайте толкование словам, использованным в переносном
значении

4.Приведите синонимы, антонимы к выделенному слову

5.Найдите в тексте архаизмы, неологизмы, заимствованные
слова, диалектизмы, профессионализмы. Дайте толкование

6.Укажите стилистически окрашенные слова. Каково их
назначение? Есть ли стилистически окрашенные морфемы?

7.Выявите фразеологизмы, определите их значение и
стилистическую окраску, подберите к ним синонимы и
антонимы
Учился я хорошо, с французским же у меня не ладилось из-за
произношения. Я легко запоминал слова, но произношение с головой
выдавало моё ангарское происхождение. Лидия Михайловна, учительница
французского, бессильно морщилась и закрывала глаза.
«Нет, придется с тобой заниматься отдельно», - сказала она. Так начались
для меня мучительные дни. Я покрывался потом, краснел и задыхался, а
Лидия Михайловна без передышки заставляла меня мозолить бедный мой
язык. Постепенно я стал довольно сносно выговаривать французские слова, и
они уже не обрывались у моих ног тяжелыми булыжниками, а позванивая,
пытались куда-то лететь. Наверное, уже можно было прекратить эти занятия
на дому, но я не решался сказать об этом Лидии Михайловне, а она, видимо,
не считала нашу программу выполненной.
Как-то невольно и незаметно я почувствовал вкус к языку и в свободные
минуты без всякого принуждения лез в словарик, заглядывая в дальние
тексты учебника.Наказание превращалось в удовольствие.

Сашка весело бежал по тротуару. Он торопился в парк покататься на роликах с друзьями. Осталось только перебежать дорогу и встать на ролики. Светофор мигал зеленым цветом, готовясь вот-вот смениться на красный.
- Успею, - подумал Сашка и бросился по пешеходному переходу.
Цвет сменился на красный, а Сашка не добежал до островка. Он остановился. Машины тронулись. Они гудели и сигналили. Сердитые водители кричали что-то или просто грозили ему кулаком. Сашка растерялся и зажмурился...
- Подумай прежде, чем что-то сделать! - стоял в ушах голос Марии Ивановны, Сашкиной учительницы.
- Я буду думать. Буду! - сам себе сказал Сашка, стоя посредине дороги и моля светофор сменить цвет на зеленый.

Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев — купи цегли, та глини, та уламків.

Миколка біг далі.

На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер?

Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців.

Вели колону наші хлопці, майже хлопчики, з червоними зірками на сірих шапках, у куфайках, підперезаних брезентовими поясами.

Німецькі руки тягнулися від утоми аж до землі, а замість облич були самі лише очі — від страху.

Але Миколку цікавили не німці. Його цікавили наші. Сухим нервовим поглядом він придивлявся до кожного бій— ця в сірій шапці під червоною зіркою, сподіваючись зустріти кого треба.

Микола забіг колоні у хвіст, обігнув її і знову побіг під гору, але бажаного обличчя не було.

Колона завернула з райцентру в степ, звідки прибіг Миколка, а сам він тим часом, зітерши шапкою піт, побіг на хатки і землянки.

Біля однієї з таких хаток-ліплянок Миколка зупинився. Двоє дітей сиділо під стіною: дівчинка теребила в решеті кукурудзу, а хлопчик, більшенький, дер ту кукурудзу на дертці.

— Здрастуйте! — сказав їм Миколка.

Діти полохливо підняли на Миколку оч а потім дівчинка підхопила решето і щезла в ліплянці. Її братик-млинар, крекчучи, поніс за нею і дертку.

На порозі з'явилася жінка. Руки її по лікті були в глині.

— Тьотю, а де тут у вас базар?

— Хто?

— Базарі

— Я тобі дам базарі Ану, марш звідси! Тільки й дивляться, аби щось украсти! Ото на базар і йдіть, там вас таких тільки й ждуть.

Миколка кинувся тікати.

Перебіг одну вулицю, другу, лапнув себе за груди і став. Став — ні живий ні мертвий. Оглянувся туди-сюди: голо і порожньо навкруги, лише німецький танк обгорілий.

Миколка вискочив на гусеницю, потім на башту, заглянув у відкритий люк і поліз у танк.

Тут він сів і почав діставати з пазухи пачки перев'язаних грошей. Порахувавши пачку до пачки,— татова зарплата з фронту, — Миколка весело зітхнув: двісті тисяч, як є, — заховав гроші і вигулькнув із танка.

Вулицею проїжджав віз, запряжений парою ще добрих коней. На возі, накритому брезентом, сиділи в брезентових плащах двоє дядьків.

Миколка пропустив дядьків, щоб проїхали далі, потім зіскочив із танка і назирці потьопав за ними.

Їхали-бігли недовго: почувся людський гамір, і перед Миколкою відкрився базар.

Миколка обвів його очима і сказав:

— Ого, який великий! — Доторкнувся до пазухи з грішми і полетів униз, на базар,— шапка з голови мало не впала.

А на самому базарі так Миколка вже надивився. Білі свинки морські на руках у безногого дядька біленькими пнсочками витягують записочки із кошика: даси дядькові двадцять рублів, і за ці гроші біла свинка висмикне записочку, а в ній написано, що тобі має бути. Розгортаєш і читаєш:

"Вас ожидає казьонний дом. Але все закінчиться благополучно". Що за "казьонний дом", Миколка не знає, але добре, що "благополучно".