Рояль мог петь обо всем -
о порыве человеческого духа к великому и о любви.
Белые и черные клавиши, убегая из-под крепких
пальцев Грига, тосковали, смеялись, гремели
бурей и гневом и вдруг сразу смолкали.
Тогда в тишине еще долго звучала только одна
маленькая струна, будто это плакала Золушка,
обиженная сестрами... "
— А как Дагни слушала музыку?
“Все переливы и громы оркестра вызывали у Дагни
картины, похожие на сны”.
Рассказ К. Г. Паустовского очень музыкален.
Он весь пронизан звуками - звуками природы,
звуками музыки.
Главный герой рассказа - музыка,
влиять на жизнь людей, менять её,
вызывать чувства, переживания.
Если бы он был художником, он изобразил бы это
на картинах, если бы он был поэтом,
то писал бы стихи.
А Григ был композитором...
Он сочинял музыку, делающую людей счастливыми,
приносящего им радость.
...Волшебник Паустовский и великий музыкант Эдвард Григ.. .
Григ писал о глубочайшей прелести девичества и счастья.
Он писал и видел, как навстречу ему бежит, задыхаясь
от радости, девушка с зелеными сияющими глазами.
Она обнимает его за шею и прижимается горячей
щекой к его седой небритой щеке " ! "говорит она,
сама еще не зная, за что она благодарит его.
"Ты как солнце, -говорит ей Григ-Как нежный ветеp и
раннее утро.
У тебя на сердце расцвел белый цветок и наполнив все
твое существо благоуханием весны.
Я видел жизнь.
Что бы тебе ни говорили о ней, верь всегда, что она
удивительна и прекрасна.
Я старик, но я отдал молодежи жизнь, работу, талант.
Отдал все без возврата. Поэтому я, может быть,
даже счастливее тебя, Дагни.
Ты — белая ночь с её загадочным светом.
Ты — счастье. Ты — блеск зари.
От твоего голоса вздрагивает сердце.
Да будет благословенно все, что окружает тебя,
что прикасается к тебе и к чему прикасаешься ты,
что радует тебя и заставляет задуматься.
Григ думал так и играл обо всем, что думал.
Он подозревал, что его подслушивают.
Он даже догадывался, кто этим занимается.
Это были синицы на дереве, загулявшие матросы из
порта, прачка из соседнего дома, сверчок, снег,
слетавший с нависшего неба, и Золушка в заштопанном
платье.
Каждый слушал по-своему.
Синицы волновались. Как они ни вертелись, их трескотня
не могла заглушить рояля.
Загулявшие матросы рассаживались на ступеньках дома
и слушали, всхлипывая.
Прачка разгибала спину, вытирала ладонью покрасневшие
глаза и покачивала головой
Сверчок вылезал из трещины в кафельной печке и
подглядывал в щелку за Григом.
Падавший снег останавливался и повисал в воздухе,
чтобы послушать звон, лившийся ручьями из дома.
А Золушка смотрела, улыбаясь, на пол.
Около её босых ног стояли хрустальные туфельки.
Они вздрагивали, сталкиваясь друг с другом, в ответ
на аккорды, долетавшие из комнаты Грига.
Этих слушателей Григ ценил больше, чем нарядных и
вежливых посетителей концертов
Объяснение:
Вот это пиши получишт пять
Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Софійка — звичайна школярка, яку, як і інших, змушують допомагати батькам, доглядати молодших братиків або сестричок. Як і кожна дівчинка, Софійка довго підбирає одяг, щоб привернути увагу хлопця. Вона щирий друг, готовий прийти на до ризикуючи власним життя, дещо авантюристична, щира, відверта, співчуває чужому горю, смілива, відповідальна, розумна. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
