опис
" яснозеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами,розправляє руки і проводить долонею по очах."
турботлива, добра.
"не руш! не руш! не ріж! не точи! се кров її. не пий же крові з сестроньки моєї."
хоче кохати
" часом заздрила на їх: так ніжно вони я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю; "
мавка закохана
"ірка в серце впала"
як мавка думає про лукаша
" сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав. відколи ми поє"
турботлива до природи
" руш, коханий,воно ж сире, ти ж бачиш."
мавка про їхнє кохання
" зневажай душі своєї цвіту, бо з нього вирослокохання наше! той цвіт від папороті чарівніший - він скарби творить, а не відкриває. у мене мов зродилось друге серце, як я його пізнала. в ту хвилину огнисте диво "
ревнує лукаша до килини
",нехай ся жінка більше не приходить,- я не люблю її: вона лукава як видра."
мавка отримує душу
" душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос."
Когда кавалеристы проходили через деревню Бережки, немецкий снаряд разорвался на околице и ранил в ногу вороного коня. Командир оставил раненого коня в деревне, а отряд ушёл дальше, пыля и позванивая удилами, - ушёл, закатился за рощи, за холмы, где ветер качал спелую рожь.
Коня взял к себе мельник Панкрат. Мельница давно не работала, но мучная пыль навеки въелась в Панкрата. Она лежала серой коркой на его ватнике и картузе. Из-под картуза посматривали на всех быстрые глаза мельника. Панкрат был скорый на работу, сердитый старик, и ребята считали его колдуном.
Панкрат вылечил коня. Конь остался при мельнице и терпеливо возил глину, навоз и жерди Панкрату чинить плотину.
