Объяснение:
Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр фольклору і літератури, прозова малосюжетна оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антро зації предметів, явищ природи тощо). В переносному значенні легенда — вигадана чи прикрашена розповідь.
В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними[2]. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»[3]. Легенда часто має етичну, моралізуючу або релігійно-філософську цінність[2].
Легенда може містити елементи міфу, описувати надприродних чи вигаданих істот, події, персонажів. Також, як і міф, здатна пояснювати походження певних речей і явищ. Однак, на відміну від нього, в легенді не стверджується істинність описуваних подій, а підкреслюється їх вірогідність, недостовірність оповіді. Події легенди мають порівняно невеликий, локальний масштаб на кшталт заснування міста, появи елементів ландшафту, подорожі тощо. Тоді як міф зазвичай пояснює появу дечого всесвітнього чи загальновідомого з точки зору оповідача. На відміну від фольклорної казки, в легенді фігурують конкретні місця й персонажі замість умовних. Події легенди розгортаються в історичному часі, часто повідомляються епоха або й рік, чого не буває в міфі та казці. Деякі легенди адаптуються до нових умов, їхній сюжет зберігається, але персонажам і місцям даються нові імена й деталі
Автор обращается к поэтике фольклора и из героических народных песен черпает образы. В центре внимания писателя находится национально‑освободительное движение украинского народа. Он использует былинно‑песенный прием: «Как плавающий в небе ястреб, давши много кругов сильными крылами, вдруг останавливается распластанный среди воздуха на одном месте и бьет оттуда стрелой на раскачивающегося у самой дороги самца‑перепела, – так Тарасов сын, Остап, налетел вдруг на хорунжего и сразу накинул ему на шею веревку».
Наиболее распространенным приемом является троекратное повторение. В повести Н. В. Гоголя в самый разгар битвы Тарас трижды перекликается с казаками: «А что, паны? Есть еще порох в пороховницах? Не ослабела ли казацкая сила? Не гнутся ли козаки?» И трижды слышится ему ответ: «Есть еще, батько, порох в пороховницах; не ослабела еще козацкая сила, еще не гнутся козаки!» Всем героям Запорожской Сечи свойственны патриотизм, преданность Родине. Умирая, казаки прославляют родную землю: «Пусть же знают они все, что такое значит в Русской земле товарищество. Уж если на то пошло, чтобы умирать, – так никому ж из них не доведется так умирать!..»
В произведениях фольклора звучит мысль о несравнимой ценности Родины, о желании отдать жизнь за ее свободу и независимость. На свете нет более позорного и страшного преступления, чем измена Родине.
