Главным героем пьесы Н. В. Гоголя «Ревизор» является уездный город N. Это собирательный образ, включающий в себя как сам город, так и его обитателей, их нравы, обычаи, взгляды на жизнь и т. д.
Произведению предшествует эпиграф, взятый драматургом из фольклора: «На зеркало неча пенять, коли рожа крива». Тем самым автор предупреждает читателей, что все, что он описывал, - правда, а не выдумка или, тем более, клевета.
Гоголь рисует жизнь типичного города, каких было много по всей России. Неслучайно он не дает ему конкретного названия. Автор имеет в виду некий город, примеров которому множество. Мы узнаем, что находится он в самой глубинке («отсюда, хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь»). «Набор» чиновников, руководящих городом, совершенно типичен: судья, попечитель богоугодных заведений, смотритель училищ, почтмейстер. И всем этим, как маленький царек, правит городничий.
Автор показывает нам жизнь всех сфер города, то, как производится управление ими. И мы понимаем, что все здесь абсолютно типично для России и актуально в наши дни.
Объяснение:
как то так
У своєму романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський піднімає тему бідних, маленьких людей. Суспільство, в якому живуть герої роману, так влаштовано, що життя кожного з них можливе лише на принизливих умовах, на постійних угодах із совістю. Письменник зображує гнітючі умови безвихідного життя людини, змушуючи за долями людей побачити образ злочинного світу, де принижена і придавлена бідна людина не має куди піти. Епізоди, які малюють життя бідних людей, говорять про те, що долі героїв роману обумовлені не якимись випадковими трагічними обставинами або їх особистісними якостями, а законами устрою суспільства.
Ф. Достоєвський утверджує, що ідея Раскольникова безпосередньо пов’язана з умовами його життя, зі страшним світом петербурзької бідноти. Малюючи жахливу картину духоти, бруду і скупченості людей, Ф. Достоєвський в той же час зображує самотність людини в натовпі, її духовну самотність та життєву неприкаяність.
