Вітаю тебе, шановний Мойсею. Хочу висловити тобі своє співчуття. Твоя доля склалася так, що ти став ватажком, поводирем свого народу. Тобі довелося сорок років мандрувати по безкраїй пустелі, щоб наблизитися до обітованної землі - Палестини. Ця земля була призначена для ізраїльтян самим Богом, і ти зробив усе, що тільки міг, щоб єврейський народ здобув землю, "що сочиться молоком і медом".
Але вони, люди, яких ти звільнив з єгипетського рабства, для яких ти хотів вільного життя на втраченій батьківщині, не зрозуміли тебе. У них не було достатньо мудрості, наснаги і терпіння, щоб подолати труднощі мандрів по випеченій сонцем пустелі. І вони збунтувалися проти тебе. Вони почали дорікати тобі, забувши Божі обіти та заповіді. Не витримало твоє серце такої несправедливості... А вони вибрали поміж себе нового ватажка, який-таки довів їх до омріяної Палестини.
Я співчуваю тобі, але ж твоя справа не пропала марно, тому твоє ім"я залишилося жити у віках як взірець справжнього лідера.
