они появились в саду там было леденцы разные конфеты а потом появились у ворот там было украшено сахарами мандалами и эти ворота назывались мендальные изумные ворота а потом дошли до лес там было украшено как буто к празднику и повсюду пахло апельсиноми и они дошли до разных реки миндальное апельсиновый лимонадное медовые реки и там можно было пить и ловить рыб и съедать их и они доходят и видят в дали красивые лебеди и пастуха с баронами и брилиантные рыбы и кетому пришлось завершить приклучение Марий
Я вважаю, що зовнішній ворог губить суверенітет країни менше, ніж внутрішній розбрат, адже той спричиняє головний руйнівний фактор самоврядування - зневіра власного народу у державі
В якості підтвердження моєї думки пропоную перенестися в ХХ ст., а саме - в роки УНР. Незважаючи на те, що через сприятливе розташування країни кожен з сусідів хотів привласнити її території,
саме українська політична влада черговий раз в історії змарнувала нагоду побудувати власну державність. Можна скільки завгодно вказувати на несприятливі геополітичні фактори, які завадили це зробити. Проте відповідальність за поразку в національно-визвольних змаганнях слід покладати на тогочасних діячів. Дане критичне зауваження стосується здебільшого тільки згаданого періоду, коли внутрішній розбрат, віра в соціалістичну утопію, непрофесіоналізм і комплекс національної меншовартості знищили українську самодержавність.
Наприклад, УЦР зруйнував квітневий переворот 1918 року, коли за сприяння німецького посла П. Скоропадський встановив проукраїнську диктатуру - при чому це була найкраща влада, яку ми мали у XX столітті. так, це було в значній мірі зовнішнє управління, але для України принесло користь, бо гетьман вмів вдало використовувати підтримку німців і не менш вдало користатися в українських інтересах конкуренцію з ними за наші землі Австро-Угорщиною, відправивши послом у Відень не кого-небудь, а В'ячеслава Липинського.
Але народ такого порядку не оцінив. 14 грудня повстанці Директорії захопили Київ, а гетьман зрікся престолу. Гетьманат пав жертвою псевдопатріотичного заколоту, бо із Скоропадським воювали і соціалісти, і російські імперіалісти, і українські націоналісти.
Директорію чекала не краща участь.
Нерішучість у проведенні соціальних та політичних реформ, успішний наступ Червоної армії та прагнення частини керівництва УНР відмовитись від переговорів з більшовиками і домогтись підтримки країн Антанти для захисту країни привели до розколу в Директорії і відставки 10 лютого 1919 року Винниченка і Чехівського. Намір Петлюри отримати підтримку Польщі за рахунок відмови від західно-українських земель, привів до розколу між УНР і ЗУНР. А в листопаді 1920 була остаточно повалена
І закінчилося це більшовиками, від чого в певній мірі постраждав кожен.
Українська історія поки рухається по спіралі. Проблема незрілої влади після здобуття незалежності Україною нікуди не зникла, навіть загострилася. Можна привести чимало паралелей, скажімо, між діячами УНР і сучасними політиками
Отже, насправді, внутрішні конфлікти шкодять суверенітету держави значно більше за зовнішніх ворогів
