Прочитайте первую часть повести Д. Н. Мамина-Сибиряка «Охонины брови» и ответьте на следующие вопросы 1. Данную повесть относят к историческим. Какой исторический конфликт положен в основу произведения? (вспомните, почему узники оказались в темнице)

2. Кто из узников является центральным героем произведения?

3. Почему произведение так называется?

4. Почему многие герои произведения называют дочь дьячка роковой, проклятой девкой, девкой-поганкой?

5. Кто вызывал страх у дьячковской дочери?

6. Что происходило с воеводой после того, как он приказал дьячку отправляться на Баламутские заводы?

7. Из-за чего дьячковская дочь вскрикнула в церкви?

8. Какое смирение должен был вынести воевода, чтобы получить прощение игумена?

9. Что заставило воеводу бежать из монастыря?

10. Вы заметили, что в речи героев часто встречаются незнакомые нам слова и отдельные выражения. Речевая организация произведения передает особенности уральского говора XVIII века. Приведите примеры таких слов и их определения.

Мольє́р (фр. Molière), справжнє ім'я Жан-Бати́ст Покле́н (фр. Jean-Baptiste Poquelin); 15 січня 1622 — 17 лютого 1673) — французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Блискучого Театру» (L'Illustre Théâtre, 1643 рік), пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії.

5 комедій Мольєра переклав українською мовою Володимир Самійленко (серед них особливо вирізняється переклад «Тартюфа», 1901 рік).

Ранні роки Редагувати

Жан Батист Поклен походив із старовинної буржуазної сім'ї, що протягом декількох століть займалася ремеслом шпалерників-драпірувальників та декораторів. Батько Мольєра, Жан Поклен, був успішним купцем, який торгував шпалерами і займався декором, при цьому він був придворним шпалерником Людовіка XIII. А от дядько Мольєра — Мішель Мазуель, був музикантом, створював музику для балетів, у 1654 році його призначили керівником Королівського оркестру з двадцяти чотирьох скрипок. У Жана-Батиста було ще три брати та двоє сестер, що померли в дитинстві. Коли йому було 10 років померла мати. Його батько одружився вдруге, але помер 1636 року.

Мольєра виховували в тодішній єзуїтській школі Клермонського колежу, де він ґрунтовно вивчив латину, так що вільно читав в оригіналі римських авторів і навіть, за переказами, переклав французькою мовою філософську поему Тіта Лукреція Кара «Про природу речей» (переклад загублений). Після закінчення школи (1639) Мольєр витримав в Орлеані іспит на звання ліцензіата.

Але юристом він не став, короткий час по смерті батька (1640—1642 роки) він займався ремеслом сім'ї, але зрештою кинув це і обрав професію актора. У 1643 році Мольєр очолив «Блискучий театр» (фр. Illustre Théâtre). Уявляючи себе трагічним актором, Мольєр грав ролі героїв (саме тут він прийняв свій псевдонім «Мольєр»).

13.2. Портретна характеристика Кактуса. «Ми із Сашком завжди були однакові на зріст і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул я побачив Кактуса й просто остовпів. Розумієте. раніше Сашко був невеличкий і худий, волосся в нього стирчало на всі боки, як колючки в кактуса. — через це його так і прозвали. А тепер він став схожий на гібрид жирафи з орангутангом. Тобто виріс одразу на дві голови й накачав м'язи, як у Шварценеггера!». Біля банку «заєць натягнув мені на голову такий же блазенський ковпак, накинув на плечі чорний плащ, розшитий золотими зірками, і я слухняно, мов дресирована мавпочка, почав і собі пританцьовувати на місці й хитати головою, подзенькуючи пришитими до ковпака дзвіночками».
Портретна характеристика Зайця й Жука. «З кущів викотився живий клубок. Двоє хлопців приблизно мого віку гамселили один одного руками й ногами. Один із хлопців — кругловидий, зі смішними, довгими, мов у зайця, передніми зубами. А другий, чорнявий, із чорними як смола очима й густими насупленими бровами». Біля банку «убрані вони були в яскраві циркові костюми, на їхніх головах були одягнені блазенські ковпаки з дзвіночками… Заєць почав крутити ручку якогось дивного музичного інструмента. що висів у нього на грудях, і до мене долинули пронизливі звуки знайомої мелодії».