Бароко (італ. Ьагоссо дивний, химерний; португ. pcrola Ьагосса перлина неправильної форми; фр. baroquer розмивати, пом’якшувати контур) культурна доба і напрям у літературі та мистецтві XVII XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню.
Найвидатнішими представниками літератури бароко були II. Кальдерон, Ф. де Кеведо, Л. Гонгора (Іспанія); Дж. Маріно (Італія); Дж. Донн (Велика Британія); Т. А. Д’Обіньє (Франція); А. Гріфіус, М. Опіц (Німеччина); Я. Коханов-ський, Я. А. Морштин (Польща); Л. Баранович, І. Всличковський, І. Галятов-ський, Ф. Прокопович, 1'. Сковорода, М. Довгалсвський (Україна).
Виникнення бароко зумовлено низкою причин. Якщо Відроджсігая було добою панування гуманітарних наук «наук про людський дух», то епоха бароко позначена збільшенням питомої вага наук природничих і точних. Якщо у попередні епохи головним «інструментом» наукового дослідження було слово, гуманітарна думка, то від XVII ст. їх замінив експеримент. Якщо раніше наукові відкриття робилися завдяки чиїйсь геніальній здогадці (інтуїції, прозрінню,
Хай людина поміркує про себе і порівняє себе з усім сущим, хай відчує, до якої міри вона загубилася в цьому глухому кутку Всесвіту, і, виглядаючи з комірчини, відведеної їй під житло, - я маю на увазі зримий світ, -хай усвідомить, чого варта наша Земля з усіма її державами і містами, і, зрештою, чого варта вона сама. Людина в безконечності - що вона значить? ...людина вільна й рівна Богові, але вона є лише маленькою ланкою у величному механізмі природи.
Блєз Паскаль, французький філософ
і математик
осяянню), то від доби бароко провідним методом стало планомірне накопичення і ретельний аналіз наукових фактів. З’явилися звичні нині галузі знань (зокрема, й літературознавство), а математика набула (хоча й не загальновизнаного) статусу королеви наук. Досить згадати, що мікроскоп і телескоп, без яких нині годі уявити навіть пересічну природничу лабораторію чи обсерваторію, винайдено саме у ті часи.
Грандіозні наукові відкриття призвели й до того, що на порозі XVII ст. людство стрепенулося від жаху. З'ясувалося, що паща рідна надійна й затишна Зсм-ля-мати насправд маленькою кулькою, яка мчить собі невідомо куди у неосяжному безкінечному переповненому подібними ж кульками! До того ж усі ці небесні тіла будь-якої миті можуть зіткнутися Й «розпастися на атоми», потягнувши за собою у прірву небуття.
Винахід книгодрукування, пороху і компаса справив на людські стосунки такий вплив, якого не справляла жодна влада, жодна секта, жодна зірка.
Френсіс Бекон, англійський філософ і державник
Татьяна Ларина глазами наших современников
Классиков 19-го века интересно читать в том числе и потому, что из их произведений узнаешь, какими были люди поза века. Роман в стихах великого русского поэта А.С. Пушкина - настоящий кладезь знаниний о жизни русских дворян пушкинской поры.
Герои Пушкина, конечно же, во многом отличаются от наших современиков, но в чем-то похожи. Возьмем, например, Татьяну Ларину. Юная девушка влюбилась в молодого человека - в этом нет ничего удивительного. Так бывало в 19-м веке, так случается и в 21-м. То, что она призналась ему в своем чувстве, вызывает уважение и восхищение ее смелостью. Даже сейчас, в 21-м веке, девушке сложно сказать о своих чувствах, неважно, устно или в письме. Так что Татьяна - молодец.
А то, что потом, уже будучи замужем, она отказывает Онегину, тоже вызывает большое уважение. Татьяна, хоть и любит Онегина, не собирается довольствоваться ролью любовницы (иного в то время ее и не ждало - развестись тогда было непросто). Кроме того, она демонстрирует верность данному слову и твердость характера. А такие черты всегда ценятся - что в 19-м веке, что в 21-м.
