Главы I-IV "Тараса Бульбы" составить по образцу сравнительную характеристику в форме выписанных цитат об Остапе и Андрии(от 5 ярких)Указать главу из которой выписали

Чехов всю жизнь ,по его собственному утверждению ,"по капле выдавливал из себя раба".Рабская психология и рабское поведение вызывали у писателя резкое неприятие .
Теме раболепного ( рабского ) поведения и посвящены два  рассказа ,предложенных для сопоставления .Оба они  повествуют о "маленьком человеке" ( эта тема тоже волновала писателя).Оба героя рассказов находятся на низшей ступени служебной лестницы ,Они мелкие чиновники ,которые добровольно готовы пресмыкаться и уничижаться перед высшими по чину людьми .Но этим сходство и ограничивается .
Разница же в том ,что Червяков (из рассказа"Смерть чиновника")  виноват ,как он считает ,перед генералом : чихнул в театре тому на лысину .И нет ему теперь покоя ,он ходил извиняться перед генералом не раз .Надоел тому и был грубо изгнан из кабинета ( генерал не требовал извинений ,простил его тут же ) ,накричал лишь из - за назойливости Червякова А тот возьми и умри с горя .И смешно и грустно ."Как глубоко сидит в нас раб" - видимо ,это хотел внушить читателю великий Чехов .
В рассказе "Толстый и тонкий" ситуация не такая трагическая .Два школьных друга,встретившись случайно на вокзале , мило беседуют до тех пор ,пока тонкий не узнает ,что его школьный товарищ имеет очень высокий чин Тон тонкого меняется на угодливый .Он ничего не может сказать Исчезла гордость за сыновей и жену ,урождённую в дворянстве . Вместо напыщенного мелкого чиновника  вдруг появился трусливо лебезящий человечишко .Толстый ,видя это ,махнул рукой и распрощался .
Таким образом ,мы  понимаем  ,что рабы бывают разные .Обидно Чехову ,что они раболепствуют без принуждения ,по доброй воле .

Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. такий самий непогожий настрій був у джонсі, молодої художниці. вона захворіла на пневмонію і цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна. вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. вона не спроможна була змінити становище, що склалося: джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. хвороба прикувала її до ліжка, від високої температури у неї паморочилось у голові, темніло в очах, їй здавалося, що вона помирає. доглядала її подруга сью. лікар скав сью: «у неї один шанс. і цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…» сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, алі все було марно. джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. вона сказала подрузі, що коли впаде останній листок, вона помре. сью впала у відчай. звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора джонсі. але як врятувати подругу? як не дати впасти цьому клятому останньому листку? сью вирішила звернутися по до старого художника бермана. у кімнаті у бермана «стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра». сью попросила бермана намалювати лист плюща на стіні будинка, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора джонсі. спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно. наступного дня йшов дощ зі снігом. було холодно і вітряно. проте час узятися за роботу. і берман зробив все вчасно. коли джонсі попросила сью підняти штору, та стомлено послухалась. перед їхніми очима «на цегляній стіні ще виднів листок плюща. один-єдиний. темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. неймовірна річ! цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…» це був шедевр бермана, який «у мистецтві був невдахою… весь час він збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…» зараз перед очима джонсі і сью був справжній шедевр. подібних робіт в його творчому житті ніколи не було. вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя реальної людини. цей намальований листок дав джонсі надію на одужання. і вона одужала, а берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого прагнув усією душею. намалював шедевр і помер. «сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер берман», — сказала сью подрузі. «він хворів тільки два дні. позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. його черевики й одяг геть промокли й були холодні, як лід. ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі…» які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за ради одужання по суті чужої людини! цей листок на цегляній стіні берман намалював тоді, коли вітер зірвав останній листок з плюща. листок бермана став листком надії, сподівань на життя. зрозуміло, що створюючи свій шедевр, старий художник не думав про власну смерть. і для нього цей листок тоді теж був листком надії подробнее - на -