Автор – Володимир Дрозд
Рік написання – 1965
Жанр «Білий кінь Шептало» : оповідання.
Літературний рід — епос.
Тема «Білий кінь Шептало» : розповідь про буденне життя коня Шептала.
Ідея «Білий кінь Шептало» : возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин.
Основна думка: людина і природа — взаємопов’язані, бо становлять єдине ціле.
Головні герої «Білий кінь Шептало»:
кінь Шептало,
конюх Стапан,
хлопчик-підпасок
Проблематика «Білий кінь Шептало»
— людина в суспільстві;
— свобода і неволя;
— особистість і натовп;
— дійсність і мрія.
Головною проблемою у творі “Білий кінь Шептало” є формування особистості та роздвоєння її душі.
Композиція «Білий кінь Шептало»
Експозиція: знайомство читача з конем.
Зав’язка: Степан з конем Шепталом вирушив за зеленим харчем для свиней.
Розвиток дії: коні на водопої; роздуми та спогади Шептала;
Кульмінація: Шептало на волі, насолодження єю.
Розв’язка: повернення коня додому.
Лейтмотив твору: краса природи належить тому, хто її розуміє, цінує, вшановує.
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”. Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії.
1)Охарактеризуйте персонажа: речь, жесты, мимика, одежда.
2. Определите, как этот эпизод раскрыть характер героя.
3. Определите роль данного эпизода в произведении. Для подтверждения собственных идей используйте цитаты из произведения. текст:Снегурочка:
Родимая, в слезах тоски и горя
Зовет тебя покинутая дочь.
Из тихих вод явись – услышать стоны
И жалобы Снегурочки твоей.
Весна:
Снегурочка, дитя мое, о чем
Мольбы твои? Великими дарами
Могу тебя утешить на прощанье.
Последний час Весна с тобой проводит.
Чего тебе не достает?
Снегурочка:
Любви!
Кругом меня все любят, все счастливы
И радостны; а я одна тоскую;
Завидно мне чужое счастье, мама.
Хочу любить – но слов любви не знаю,
И чувства нет в груди.
Весна:
Дочка, забыла ты отцовы опасенья.
Любовь тебе погибель будет.
Снегурочка:
Мама, пусть гибну я,
Любви одно мгновенье
Дороже мне годов тоски и слез.
Весна:
Изволь, дитя, - любовью поделиться
Готова я; родник неистощимый
Любовных сил в венке моем цветном.
Сними его! Присядь ко мне поближе! (Садятся на скамеечку, Весна надевает венок.)
Снегурочка:
Ах, мама, что со мной?
Какой красою зеленый лес оделся!
Берегами и озером нельзя налюбоваться.
Вода манит, кусты зовут меня
Под сень свою; а небо, мама, небо!
Разлив зари зыбучими волнами колышется.
Весна:
Снегурочка, прощай,
Дитя мое! Любовным ароматом
Наполнилась душа твоя. (Весна уходит, остается одна Снегурочка.)
Снегурочка:
Какое я сокровище храню
В груди моей. Ребенком прибежала
Снегурочка в зеленый лес – выходит
Девицею с душой счастливой.
