Написать своё истолкование стихотворения, использую справочный материал. Афанасий Фет — Я тебе ничего не скажу:
Я тебе ничего не скажу,
И тебя не встревожу ничуть,
И о том, что я молча твержу,
Не решусь ни за что намекнуть.
Целый день спят ночные цветы,
Но лишь солнце за рощу зайдет,
Раскрываются тихо листы,
И я слышу, как сердце цветет.
И в больную, усталую грудь
Веет влагой ночной… я дрожу,
Я тебя не встревожу ничуть,
Я тебе ничего не скажу.
Анализ стихотворения «Я тебе ничего не скажу» Фета
Стихотворение «Я тебе ничего не скажу» было написано Фетом в 1885 г., когда он все чаще с грустью оглядывался на прожитые годы. Считается, что в нем он обращается к своей жене, а тайный намек относится к давней любви поэта – М. Лазич.
В молодости поэт был крайне беден. Девушка, которую он горячо полюбил, была также небогата. Фету надо было сделать мучительный выбор между любовью и благосостоянием. Поэт выбрал М. Боткину – невесту с большим наследством. В скором времени его возлюбленная трагически погибла. Фет посчитал это наказанием свыше за свое предательство и до конца жизни не мог простить себе необдуманного поступка. Он был богат и известен, с большим уважением относился к жене, но постоянно вспоминал М. Лазич и мечтал встретиться с ней в другой жизни.
Вероятно, супруга догадывалась, что брак состоялся далеко не по любви. Она видела задумчивость мужа, которая только усиливалась к старости. Неизвестно, признался ли Фет в своей любви или унес секрет в могилу. Стихотворение начинается со слов: «Я тебе ничего не скажу». Поэт понимает, что признание ничего не изменит. Оно может только внести тревогу в душу жены. Ради спокойствия и сохранения семьи поэт должен до конца скрывать свои тайные мечты и не касаться их даже в намеках. Хотя многие произведения Фета посвящены М. Лазич. Близкие и знакомые поэта и без явных указаний догадывались об их тайном смысле.
Во второй строфе автор переходит к излюбленной теме, связывая свое состояние с природой. Печаль и тоска поэта сравнивается с «ночными цветами», которые днем погружены в сон. Фет окружен заботами и лаской семьи, он занят литературной и общественной деятельностью. Его душа забывается за будничными делами. Но как только заходит солнце, «раскрываются тихо листы». В душе поэта просыпаются воспоминания о которое уже невозможно вернуть.
Для описания своего состояния Фет использует контраст: «сердце цветет» — «в больную усталую грудь». Это подчеркивает мучительность переживаний поэта. Воспоминания уносят его к далеким кратким мгновениям первой любви, за которыми следуют несбывшиеся мечты. Это возвращает его к действительности, к тому роковому поступку, который навсегда изменил его жизнь.
Последние две строки в зеркальной последовательности повторяют первые. Это замыкает композицию стихотворения. Фет не может рисковать спокойствием жены, поэтому он твердо решает: «Я тебе ничего не скажу».

Кому не сложно И не надо писать просто так ответы что бы вам дали балы.

народився 2 квітня 742 року. Відомості про місце, де він з'явився на світ, суперечливі: вказуються замки Інгельхайм поблизу Майнца і Карлхайм під Мюнхеном, а також Аахен і Зальцбург. Карл був старшим сином Піпіна Короткого та онуком Карла Мартелла, переможця арабів при Пуатьє у 732 році.

Відрізняючись з самих ранніх років міцним здоров'ям, безстрашність і лагідною вдачею, а також полюванням до навчання і видатним розумом, Карл ще в дитинстві був оголошений своїм батьком спадкоємцем престолу — йому було всього 12 років, коли була проведена церемонія помазання.

З цього часу він супроводжував батька в походах і знайомився зі справами управління. Незвичайні природні здібності дали юному спадкоємцю можливість не тільки засвоїти те, чому його вчили, але й проявити відому самостійність. Завдяки цьому, він ще юнаком став прямим помічником Піпіна Короткого.

Коли 24 вересня 768 року Піпін помер, королівство, згідно з його волею, дісталося двом синам, Карлу і Карломану. Але Карломан раптово помер в грудні 771 року, і Карл став одноосібним правителем.

За весь час правління Карла було скоєно 53 походу, 27 з яких очолював особисто він. Найдовші війни в правління Карла, Саксонські, затяглися більш ніж на 30 років. В результаті Саксонія міцно увійшла до складу імперії Карла Великого. У 788 році в імперію була включена Баварія: Баварський герцог Тассілон III здався Карлу. У 789-806 роках на сході Карл воює зі слов'янами; в 791-799 роках — з аварами.

Цими здобутками Карл утворював Священну Римську імперію. У Різдво 800 року папа Римський Лев III проголосив Карла імператором Священної Римської імперії і поклав на його голову корону. Прізвисько «Великий» Карл отримав ще за життя.

Помер Карл Великий 28 січня 814 року.

Філософські роздуми Омара Хайяма про сенс життя та людину хвилюють не одне покоління людей усього світу. У який би час ми не жили і де б не була наша батьківщина, нам добре зрозумілі мудрі афористичні вислови Омара Хайяма, його глибокі філософські думки, що сповнюють наше життя високим змістом.

Життя та творчість Омара Хайяма — це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Кожний чотиривірш поета — це маленька поема, яка вражає своєю філософською глибиною та людською мудрістю. Основною ідеєю рубаї Омара Хайяма є ствердження права людини на радість земного буття. Поет вважає, що не можна гаяти ні хвилини, нехтувати жодною можливістю, щоб отримати свою міру щастя на землі. Рубаї наповнені ідеями гуманізму, впевненості, що людина має право бути такою, якою вона створена. Поет вважає, що і йому ніхто ні в чому не повинен дорікати — він хоче радіти життю і не думати про те, що на нього чекає в майбутньому. Девізом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: "Хай живе життя!" Мудрий той, хто прожив його за високими законами доброти, любові, людяності.

Рубаї Хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття — вічний і неперервний рух. Ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. Гаслом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: "Хай живе життя!" Усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти:

4 режими освітлення

Акційна ціна на налобний ліхтар. В комплекті 2 акумулятори!Топ продаж

Дивіться також

Реферати про життя та творчість Омара Хайяма

Біографія Омара Хайяма

Весишь 81? А будешь 51! Похудение для ленивых!

Боюсь, що більше ми не вернемось додому,

Ні з ким не стрінемось у обширі земному,

Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм.

Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.

Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,— залежить від самої людини:

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

Тебе вщасливлює, бо головне,

Що нам дається тут,— життя: пильнуй же!

Як ти захочеш, так воно й мине.

Поезія Хайяма — не страх перед "навісною долею" і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя:

Безглуздо мучити себе самого — хай

Малий достаток твій, ти лишку не шукай:

Тим, що од вічності записане тобі,

Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!

З першого погляду заклик поета — "Лови мить!" — сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. Насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як Систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. І либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Хайяма:

Хіба у Всесвіті найкращий твір — не ми?

В очах у розуму зіниця й зір — не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір,— це ми.

Хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: "ні мусульманин — ні єретик", "ні рай — ні пан", "ні насолода — ні страждання". Хайям любить закидати читача запитаннями: "Так що ж робити?", "То як же бути!", "Так що ж то далі?"

Що небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

"Що ж є основою буття?" — запитує поет. Розум? Віра? А може, одвічна боротьба Добра і Зла? І віддає перевагу любові як першооснові людського існування:

Шукав поради я у зошитах сторіч —

І скорбний друг таку промовив річ:

"Щасливий тільки той, з ким поруч мила,

Схожа на місяць — білозір у довгу-довгу ніч!"

У віршах поета багато недосказаного. Він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. А висновок? У його рубаї:

Цей топче стежечку до монастирських брам,

Той шлях до істини собі торує сам...

Боюсь, настане день і пролунає голос:

"Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!"

Омар Хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. Він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. Може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав Хайям.

Основною ідеєю рубаї Хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. Життя — це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.