Є таке дуже добре повір'я, що в різдвяну ніч на землю спускаються янголи. Коли на небі загоряється перша зірка, янголи приходять. Але їх ніхто не помічає, тому що всі люди поспішають у своїх справах.
А вночі, коли всі сплять, маленькі крилаті янголята прилітають в домівки. Ані закриті вікна, ані стіни, ані дах для них не перешкода. І в кожній хаті вони залишають під ялинкою подарунок. Або просто розвіюють його квартирою. Адже це непрості подарунки. Їх не можна побачити, але можна відчути. Це трошки доброти, мішечок щастя, жменька здоров'я, шматочок везіння. Глечик радості чи чашечка, наповнена доброю вдачею. Тобто те, чого в цьому будинку не вистачало.
Загалом, потроху чогось доброго залишають непомічені янголята в кожному будинку. Напевно, коли всі міцно сплять, янголи навіть не стають невидимками. Адже все одно люди майже ніколи їх не бачать. Хіба що дуже-дуже рідко.
От було б добре вчасно прокинутися різдвяної вночі та підглянути, як білосніжне янголятко пурхає кімнатою. Як воно суне під ялинку невидимий чарівний мішечок або розсіює в повітрі блискучий чарівний пил. Після цього всі в будинку починають жити краще! Ну, якщо, звичайно, хочуть цього.
В лице барона – «скупого рыцаря» – Пушкин изображает скупость, обратившуюся во всепоглощающую страсть, со всем ее отталкивающим безобразием. Барон не только «господин» и хозяин своего богатства, но и раб его. Сам он говорит, что он «выше желаний», но на самом деле это неверно, т. к. страсть приобретения не останавливается в своем развитии. Высшее наслаждение скупого рыцаря, его «счастливый день», когда он может всыпать горсть золота «в шестой сундук, еще неполный». Ясно, что этим его желания не удовлетворены, не пресыщены; пока он жив, он хотел бы еще и еще накапливать золото, наполнять сундуки. В мрачной фигуре барона есть что-то демоническое; когда он хочет отпереть сундук, чтобы всыпать в него горсть золота, он говорит страшные слова:
<...сердце мне теснит
Какое-то неведомое чувство...
Нас уверяют медики: есть люди,
В убийстве находящие приятность.
Когда я ключ в замок влагаю, то же
Я чувствую, что чувствовать должны
Они, вонзая в жертву нож: приятно
И страшно вместе...>
Объяснение:
