вір Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» являє собою роман-притчу, в якому письменник намагається нагадати своїм сучасникам про мораль і відповідальність, про необхідність збереження законів істинного добра, кохання і взаємодо а також застерегти людство від можливого лиха. Крім того Маркес прагне виявити глибинні причини самотності і шляхи її подолання.
Перед читачами з перших сторінок роману розгортається повчальна оповідь про історію колумбійського роду Буендіа. Засновник цього роду Хосе Аркадіо Буендіа в давні часи разом зі своїми друзями на території Колумбії знаходить гарне місце для поселення і створює його. На початку серед поселенців панує братерство і шанобливість, усі сусіди живуть мирно і в злагоді, усі мають гарні будинки і усім порівну достається «навіть сонячне проміння». Здається, що не може трапитися ніякого лиха, але все ж-таки воно з’являється. Причому, спочатку навіть і думки ніхто не має, що це лихо криється в циганові Мелькіадесі. Цей циган, як той Мефістофель, постійно спокушує старійшину роду Буендіа. Він то підбурює його на створення золота із звичайного металу, то розповідає про дію магнітного поля, то приносить звістку про те, що Земля, виявляється, має круглу форму. Усі ці новини вражають мешканців містечка, але по справжньому захоплюється новими ідеями і новими технологіями лише Хосе Аркадіо Буендіа.
Особливо мені лежить до серця глава роду і ще одна найстарша його представниця – бабуся Урсула. Саме на них тримався весь численний рід, бо, як і Хосе, бабуся випромінює велике душевне тепло, постійно турбується про все і про всіх. Навіть коли в кінці твору Аркадіо Буендіа втрачає здоровий глузд, він і тоді приємніший, ніж представники наступних поколінь.
Письменник подає образи героїв роману в пародійному і іронічному світлі. Читаєш собі серйозний твір, вникаєш у філософське осмислення автором проблем життя і кохання, а тут раптом якийсь пародійний випад зустрічаєш. Прикладом іронічного ставлення до деяких аспектів життя можуть служити тридцять два повстання полковника Ауреліано або політ Ромедіос на зразу не здогадаєшся, чи це правда, чи фантазія, чи письменник сміється над Буендіа.
Усі представники роду Буендіа мужні, красиві і щедрі. Але у всіх у них є загальна вада – їхня надмірна гордість. Крім того, вони не спроможні повністю віддатися своїм почуттям до рідних, до людей, що їх оточують, до свого рідного краю і рідної землі. Наприклад, у прекрасної Ремедіос є незвичайна краса, але майже всі її почуття атрофовані. Одного разу вона підіймається в небо і назавжди зникає, як та хмаринка. Була – і вже немає. Як то кажуть – краса заради краси. От саме тому рід Буендіа сам себе і звів з цього світу.
Колись циган Мелькіадес написав літопис роду і його майбутнє, але тільки за мить до загибелі Ауреліано Буендіа зміг розшифрувати загадкове пророцтво цигана. Виявляється, що всі Буендіа самотні, бо вони не вміють жити повноцінним, внутрішньо гармонічним життям. Циган карає рід Буендіа тим, що не дозволяє йому проіснувати ще хоча б сто-двісті років: «тим родам людським, які покарані на сто років самотності, не судиться пройти земний шлях двічі».
Мені хотілося вірити у те, що пророцтво щасливе, що воно якимось дивом зможе змінити життя людей, які вже й не живуть, а доживають. Бо дуже прикро, що ось так – ні за гріш – було втрачене життя. Життя останнього представника роду, життя усього містечка.
Габріель Гарсіа Маркес допоміг мені зрозуміти швидкоплинність нашого існування, зрозуміти, що ми самі відповідальні за власне життя, за життя нашого роду, життя нашої країни й усієї Землі. Крім того, я зрозуміла, що коротшим шляхом подолання самотності є відречення від гордині, життя заради інших, життя на повну силу найрізноманітніших почуттів і емоцій.
Объяснение:
