О чём городничий говорит следующее: “Оно, конечно, заманчиво, но перед

добродетелью всё прах и суета”?

1. О ком Анна Андреевна говорит следующее: “Я на вас одних полпгалась, как на

порядочного человека”?
​

У стресовій ситуації в людині інколи прокидаються надлюдські можливості: мати, що рятує свою дитину, може перекинути автомобіль, підняти величезне дерево. Відомі випадки, коли підлітки, що не відрізнялися особливою фізичною силою, рятували тих, хто тонув, витягували з вогню дорослих людей, а тендітні медсестри виносили з поля бою ранених, у декілька разів важчих за них. Отже, ми наполягаємо на власній аргументації.Наш перший аргумент: на поведінку людини в екстремальній ситуації впливають психологічні особливості, а не характер.Ми продовжуємо використовувати поняття стрес у грі, тому що ви не заперечили цю дефініцію, а ми вважаємо, що саме вона дозволить провести нашу гру. Стрес — найважливіший фактор виживання, що дає людині силу відповісти на виклики долі, боротися з несправедливістю, не здаватися в скрутну хвилину, відчувати радість перемоги, красу життя, радість успіху. Є люди, що отримують насолоду від пережитих хвилин боротьби в екстремальній ситуації. Як приклад: гра в азартні ігри, стрибки з висоти, екстремальне водіння транспорту. Та це все призводить до поганих наслідків. Ви хочете сказати, що людина, яка водить швидко автомобіль, не може бути доброю, милосердною? Чому ж Дік Сенд, переживши страшні пригоди, все ж продовжує мріяти про море, кораблі?У стресових ситуаціях люди порізному виявляють себе: одні страждають, плачуть, інші зберігають спокій, можуть бути взагалі байдужими, хтось усміхається. В екстремальній ситуації одні люди здатні зібратися, проаналізувати, оцінити стан речей і розпочати діяти відповідно до обставин, а інші впадають у паніку, губляться. Невже про кузена Бенедикта можна сказати щось погане, невже риси його характеру не проявлялись протягом усього життя. Але, потрапивши в екстремальну ситуацію, він усувається від переживань, боротьби за життя, надіється на інших, що і так було передбачуваним.Наш другий аргумент: в усіх важливих подіях життя діє інстинкт любові. Бранці концтаборів до останнього боролись за життя, допомагали один одному, що дало змогу в нелюдських умовах не тільки вижити, але й зберегти людське обличчя. Тільки любов є основою життя. Любов стала стимулом особливих різдвяних подарунків в оповіданні ” Дари волхвів”, саме вона до вистояти героям у скрутних ситуаціях. “В усіх важливих подіях життя діє… інстинкт любові”,— вважав Поль Шарль Жозеф Бурже.Найповніше особистість розкривається в стосунках з іншими людьми. Тому в творах О.Генрі, Дж.Олдріджа досліджуються міжлюдські стосунки. Отже ми продовжуємо заперечувати, що екстремальна ситуація допомагає розкрити сутність людини.

Мазепа — главный герой, украинский гетман, «крепкий старик», в которого влюбляется дочь генерального судьи Малороссии Кочубея, Мария. Композиция «Полтавы» многофигурна, что соответствует ее двойственной жанровой природе (и романтическая новелла, и героический эпос). Но все сюжетные линии сходятся в одну точку — к образу «мрачного» Мазепы. После того как родители Марии отказывают ему в руке дочери, она бежит из дому; Кочубей вместе с женой замышляет месть; но донос, посланный им Петру, возвращается к М.; после того как отец гибнет на плахе, Мария сходит с ума. На любовную интригу наложена интрига политическая: М. медленно и скрытно, не поддаваясь на уговоры пылкого украинского юношества тот час же выступить против Петра, вместе с иезуитом, Орликом, Булавиным готовит измену, ведет тайные переговоры со Швецией, Бахчисараем (турками), Варшавой, Очаковом; в конце концов вместе с Карлом терпит поражение на полтавском поле. Как герой новеллы, он (в первой и второй частях) противостоит Кочубею; как герой эпоса (в части третьей) — Петру; и в том, и в другом случае он действует в соответствии со своим сильным характером —энергично, мстительно, властолюбиво. Впрочем, страсти, кипящие в сердце М., сокрыты от стороннего взгляда — ибо гетман стар, а значит — хитер, осторожен, тверд. (Пушкин сравнивает его с пылающим камнем.) А главное — он в отличие от М. у Рылеева в поэме «Войнаровский» равнодушен ко всему (и к свободе, и к Отчизне), кроме власти. И хотя во время решительного объяснения, открывая любовнице план «измены» (часть 2-я), он клянется, что любит Марию «больше славы, больше власти», — это ложная клятва. В ночь перед казнью Кочубея он размышляет над спящей — и ни о чем не ведающей — Марией: «Кому судьбою / Волненья жизни суждены, / Тот стой один перед грозою, / Не призывай к себе жены». Но в том и парадокс, что, теряя Марию, М. теряет некую незримую опору своей власти над судьбой, «житейский» источник своей политической силы; что, побеждая Кочубея, он заведомо обречен потерпеть поражение от Петра. Больше того и хуже того, становясь врагом русского царя, украинский гетман теряет самостоятельность, попадает в зависимость от слабого, безвольного Карла. Сила идет в услужение бессилию. И недаром после того, как М. с Карлом позорно бегут с полтавского поля и Пушкин «заставляет» их проехать мимо разоренного имения Кочубеев, в финальной сцене ему является Мария. Она безумна — и потому ее «детскими» устами вещает истина: «Я принимала за другого / Тебя, старик». В Петре, которого она видела на праздновании полтавской победы, она «опознала» идеального властителя, идеального «мужа брани», которого прежде видела в М.