«Слово про Ігорів похід» («Слово о полку Ігореві, Ігоря сина Святославля, внука Ольгова»), героїчна поема кін. 12 в., поетичний твір невідомого автора княжої доби.
Історія твору. Ориґінал твору відкрив граф. А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архимандрита Ярославського манастиря Йоіля 1791, і видав друком у Петербурзі 1800, при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «С.» згоріли під час моск. пожежі 1812. Брак ориґінального списка викликав уже на поч. 19 в. появу т. зв. скептиків, які вважали «С.» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). До новіших скептиків належали франц. славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «С.» уважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін у Росії та ін. Переважає думка про безпідставність усіх закидів зфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 приписку запозичену з «С.», 1829 Р. Тимковський видав список «Задонщина», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, пляґіятом «С.».
Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «С.» з укр. нар. поезією, особливо М. Максимович. У 19 в. над «С.» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «С.» у 20 в., існує понад 700 поважних праць про «С.» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміґрації Д. Чижевського, О. Пріцака й ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «С.» в УССР припинене й обмежене тільки рос.-мовними дослідженнями в заряді АН СССР.
Через відомі політ. умови перед у дослідах над «С.» вели рос. вчені. Зваживши, що мова, якою написано «С.», в основі староруська літ., поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала на Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво укр. характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «С.» лише до укр. літератури.
