Перечислите символы рассказа А.П. Чехова «Ванька» и дайте им толкование.

Скажем, Еврисфей посылает Геракла уничтожить морское чудовище - Лемну, которое пожирает уже год всю рыбу у берегов какого-нибудь города. На кануне праздник Посейдона, а это чудовище терроризирует рыбацкие судна,ест рыбу и рыбаков заодно, то есть подношений нет и население не в восторге. Геракл отправляется туда в сопровождении Еврисфея, так как тот также поехал на праздник. На подвиг он взял с собой  Гера не знала о том, что Еврисфей направился в город вместе с Гераклом, потому наслала на повозку волков, которые должны были убить Геракла.
Но Гераклу Дионис, веселившийся в то время в лесу с нимфами. Он обрызгал Геракла нектаром, который изменил его облик и сделал похожим на Еврисфея. Последний был, как известно, любимчиком Геры, поэтому она тут же отослала взбесившихся зверей обратно в леса, потому что не могла понять, кто настоящий правитель Микен... Геракл прибыл в город. Обретя прежний облик он выжал свою одежду и собрал остатки нектара в сосуд. Встретившись с чудовищем он залил нектар в рыбу, пойманную руками на мелководье, он кинул рыбу Лемне и она проглотила ее, превратившись тут же в девушку, довольно красивую. Однако, Лемна, осознав свое положение, обозлилась на Геракла и подплыв к берегу и выйдя из воды напала на него, впившись острейшими зубами в руку. Геракл отбился, действие нектара закончилось, Лемна, не дышать под водой, вновь приобрела прежний облик. Чудовище забилось и попыталось направиться к океану, но Геракл, одной рукой схватя за хвост и отбросив от воды чудовище, другой достал секиру и перерубил Лемну пополам одним махом. Население прибрежного города с те пор вспоминали Геракла в праздник посейдона, а девушки в память красоты Лемны наряжались в зеленые платья, подобные по цвету ее чешуи. Как-то так, много чео можно дополнить, но основа есть.

В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.

У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:

«Немає місяця! І цілі черевики,

У яких труну батька супроводжувала».

Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.

Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.

У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.

Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:

«Бути чи не бути, ось в чому питання.

Змиритися під ударами долі

Чи треба чинити опір

І в смертній сутичці з цілим морем бід

Покінчити з ними разом. Померти. Забутися

І знати, що цим обриваєш ланцюг

Серцевих мук і тисячі поневірянь,

Властивих тілу».

Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.

У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.

Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».