Мечта... как много в этом слове. Интересно если бы я был маленьким принцем что бы я делал? Представить невозможно. С одной стороны богатства, счастье... А с другой много дел, некогда поиграть, друзей может и не быть... Потом надо всходить на трон. Опять же много дел, подписи всякие, гости. я думаю редко найдется время для игр или веселья. А если так случилось что ты стал принцем тебе нужно готовится, веселится, пока детство не закончилось играть. Если народ выбирает именно тебя значит они надеются на тебя. Принцем быть замечательно. Но и про обычных людей забывать не стоит. Просто живи самим собой и если на тебя полагаются попробую выполнит задание.
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
