Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в столиці Шотландії Единбурзі, в родині шотландського баронета, заможного юриста. Був дев'ятою дитиною в родині, у якій було дванадцятеро дітей. У січні 1772 року Скотт захворів на дитячий параліч, втратив рухливість правої ноги і назавжди залишившись кульгавим. Двічі (в 1775 і в 1777 роках) маленький Скотт перебував на лікуванні в курортних містечках Бат і Престонпанс. У 1778 році Скотт повертається до Единбурга. З 1779 року він навчається в единбурзькій школі, у 1785 році вступає до единбурзького коледжу.
Важливим для Скотта стає 1792 рік: в Единбурзькому університеті він витримав іспит на звання адвоката. З цього часу Вальтер Скотт стає поважною людиною з престижною професією, має власну юридичну практику. Двадцять четвертого грудня 1796 року Скотт одружується з Маргарет Карпентер, у 1801 році у нього народжується син, а в 1803 році — дочка. З 1799 року він стає шерифом графства Селкерк, з 1806 року — секретарем суду.
Перші літературні виступи В. Скотта припадають на кінець 90-х років: у 1796 році виходять переклади двох балад німецького поета Г. Бюргера "Ленора" та "Дикий мисливець", а в 1799 році — переклад драми І. В. Гете "Гец фон Берліхінгем". Першим оригінальним твором молодого поета стала романтична балада "Іванів вечір" (1800). Саме з цього року Скотт починає активно збирати шотландський фольклор і, як результат, у 1802 році видає двотомну збірку "Пісні шотландської межі". До збірки увійшло кілька оригінальних балад та безліч опрацьованих південно-шотландських легенд. Третій том збірки вийшов у 1803 році.
Вальтер Скотт, при слабкому здоров'ї, мав феноменальну працездатність: як правило, він публікував не менше двох романів на рік. Протягом понад тридцятирічної літературної діяльності письменник створив двадцять вісім романів, дев'ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць.
Романтичні поеми 1805-1817 років принесли йому славу видатного поета, зробили популярним жанр ліро-епічної поеми, що поєднує драматичну фабулу середньовіччя з мальовничими пейзажами та ліричними піснями у стилі балад: "Пісня останнього менестреля" (1805), "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810), "Рокбі" (1813) та ін. Скотт став засновником жанру історичної поеми.
У сорок два роки письменник вперше подав на суд читачів свої історичні романи. Як і його попередники на цьому терені, Скотт називав численних авторів "готичних" й "антикварних" романів, особливо його захоплювала діяльність Мері Еджуорт, у творчості якої відображена ірландська історія. Але Скотт шукав свій власний шлях. "Готичні романи" не задовольняли його надмірним містицизмом, "антикварні" — незрозумілістю для сучасного читача.
Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence — Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт —— творець жанру історичного роману; перший із них — "Уеверлі" (1814) — з'явився анонімно (наступні романи аж до 1827 року виходили як твори "автора "Уеверлі"").
У центрі романів Скотта лежать події, що пов'язані зі значними соціально-історичними конфліктами. Серед них — "шотландські" романи Скотта (що написані на основі шотландської історії) — "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" (1818), "Легенда про Монтроза" (1819). Найбільш вдалими з-поміж них є "Пуритани" і "Роб Рой". У першому зображено повстання 1679 року, що було спрямоване проти реставрованої 1660 року династії Стюартів; герой "Роб Роя" — народний месник, "шотландський Робін Гуд".
торгуясь с зеленщиком, бакалейщиком и мясником так, что горели уши, делла насобирала всего доллар и восемьдесят пять центов. на эти гроши она должна купить подарок на рождество своему мужу джиму.
джим и делла снимают меблированную квартирку, обстановка которой не то чтобы вопиющая нищета, а скорее красноречивая бедность. у этой семьи два сокровища: роскошные волосы деллы, перед которыми померкли бы все драгоценности самой царицы савской, и золотые часы джима, которым позавидовал бы сам царь соломон.
делла остановилась возле вывески: «всевозможные изделия из волос». за двадцать долларов она продала своё сокровище и на вырученные деньги купила джиму платиновую цепочку для его часов. готовя мужу ужин, она молилась, чтоб ему не разонравиться с короткой стрижкой.
пришедший домой, замёрзший без перчаток джим то ли с удивлением, то ли с ужасом, то ли с гневом рассматривал свою жену. никакая причёска, стрижка или другая причина не могут заставить джима разлюбить свою жену, но он никак не мог осознать факт, что у деллы больше нет кос. наконец джим вытащил свёрток, в котором был набор черепаховых гребней с драгоценными камушками — предмет тайных желаний деллы. в ответ она преподнесла мужу цепочку. но её подарок, как и подарок джима пришлось пока спрятать: джим заложил часы, чтобы купить жене гребни.
волхвы, те, кто завели моду делать рождественские подарки, были люди мудрые, поэтому и их дары были с оговорённым правом обмена в случае непригодности. эти двое были наимудрейшими, так как пожертвовали друг для друга своими величайшими сокровищами.
