Синквин к слову уолт дисней у нас конкурс

У листопаді 1669 Париж відвідала делегація послів султана Османської імперії (Оттоманської Порти) Мехмеда IV. Бажаючи справити враження на послів, Людовик XIV прийняв їх у всій своїй величі. Але блиск алмазів, золота і срібла, розкіш дорогих тканин залишили турецьку делегацію байдужою. Досада короля була тим сильнішою, бо, як виявилося, глава делегації Солиман-ага виявився обманщиком, а не послом турецького султана. Людовик замовляє Мольєру і Люллі «смішний турецький балет», в якому була б висміяно турецька делегація, для чого призначає йому консультанта, шевальє д’Арвье, що недавно повернувся з Туреччини і знайомого з їхньою мовою, звичаями та традиціями. Навколо «Турецької церемонії» протягом 10 днів репетицій було створено імпровізоване подання “Міщанин-шляхтич”, показане королю і королівському двору 14 жовтня 1670 в замку Шамбор в декораціях Карло Вигарани від спектаклю «Пан де Пурсоньяк» та з танцями П’єра Боша. Через місяць спектакль був перенесений на постійну сцену Мольєра, в театр Пале-Рояль, перший спектакль в Парижі відбувся 28 листопада 1670. За життя автора було зіграно 42 вистави (6 в 1670 р, 28 в 1671 і 8 в 1672 р, не рахуючи придворних уявлень в жовтні і листопаді 1670 р .: чотирьох в Шамборе і декількох в Сен-Жермені).

Объяснение:

1. Детские воспоминания
"И я вот так посмотрел на него и вдруг вспомнил, как давным-давно я с этим Мишкой ни на минуту не расставался, повсюду таскал его за собой, и нянькал его, и сажал его за стол рядом с собой обедать, и кормил его с ложки манной кашей, и у него такая забавная мордочка становилась, когда я его чем-нибудь перемазывал, хоть той же кашей или вареньем, такая забавная милая мордочка становилась у него тогда, прямо как живая, и я его спать с собой укладывал, и укачивал его, как маленького братишку, и шептал ему разные сказки прямо в его бархатные тверденькие ушки, и я его любил тогда, любил всей душой, я за него тогда жизнь бы отдал. И вот он сидит сейчас на диване, мой бывший самый лучший друг, настоящий друг детства. Вот он сидит, смеется разными глазами, а я хочу тренировать об него силу удара…"

2. Вспыхнувшее чувство привязанности и любви к старой игрушке и слезы.

А я не знал, что со мной, я долго молчал и отвернулся от мамы, чтобы она по голосу или по губам не догадалась, что со мной, и я задрал голову к потолку, чтобы слезы вкатились обратно, и потом, когда я скрепился немного, я сказал:

– Ты о чем, мама? Со мной ничего… Просто я раздумал. Просто я никогда не буду боксером."

"