План рассказа "город" таганрог А. П. Чехова

ОЧЕНЬ

​

Герой рассказа виктора астафьева "васюткино озеро" родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. к тринадцати он уже многое знал и умел. отец брал его на промысел. когда работы было немного, рыбаки собирались вечерами в избушке, рассказывали разные , лакомились кедровыми орешками, которыми их снабжал васютка. когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль. в мудрости законов и в необходимости соблюдать их васютка убедился, когда заблудился. конечно, ему было страшно одному в тайге. он вспомнил рассказы о том, как будто люди в лесу иногда погибают. но васютку спасла природная память, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костёр даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" - патроны. а главное - желание выжить во что бы то ни стало. "тайга хлипких не любит, "-эти слова отца и деда вспомнились мальчику в самую страшную минуту, когда он был в отчаянии, они придали ему сил. мальчику пришлось бороться со своим страхом, с голодом, с усталостью. он предусмотрительно вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к енисею. все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка. озеро, названное васюткиным, - это память о мужественном поведении заблудившегося мальчика.

В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.

У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:

«Немає місяця! І цілі черевики,

У яких труну батька супроводжувала».

Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.

Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.

У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.

Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:

«Бути чи не бути, ось в чому питання.

Змиритися під ударами долі

Чи треба чинити опір

І в смертній сутичці з цілим морем бід

Покінчити з ними разом. Померти. Забутися

І знати, що цим обриваєш ланцюг

Серцевих мук і тисячі поневірянь,

Властивих тілу».

Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.

У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.

Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».