Якось завітавши до Шерлока Холмса, доктор Вотсон застав у нього містера Вілсона — огрядного літнього джентльмена з вогняно-рудим волоссям. Щоб ознайомити знаменитого сищика зі своєю справою, цей пан приніс газету, у якій було надруковано оголошення:
«Спілка рудих
У рахунок посмертного дару покійного Ієзекїїля Гопкінса з Лебанова, штат Пенсільванія, США, відкрито ще одну вакансію, на яку має право член Спілки; платня чотири фунти на тиждень за суто номінальну службу. Кожний чоловік з рудою чуприною віком понад двадцять один рік, здоровий тілом і духом, може бути прийнятий до Спілки. Звертатись особисто в понеділок об одинадцятій годині в контору Спілки, Фліт-стріт, Попс-корт, 7».
— Що це, хай йому всячина, може означати? — вигукнув я, прочитавши дивне оголошення двічі.
Холмс задоволено захихотів і аж засовався у своєму кріслі — ознака того, що в нього піднесений настрій.
— Не дуже ординарне оголошення, еге ж? — спитав він. — А тепер, містере Вілсоне, поверніться назад і розкажіть про себе, про свою домівку і той вплив, який це оголошення справило на ваше життя. А ви, докторе, зверніть увагу, що це за газета і за яке число.
— Це «Морнінг кронікл» за двадцять восьме квітня тисяча вісімсот дев’яностого року. Рівно два місяці тому.
— Чудово. Далі, містере Вілсон.
— Ну, я вже казав вам, містере Холмс, — мовив Джейбез Вілсон, витираючи з лоба піт, — що маю невеличку позичкову касу на майдані Кобург,неподалік Сіті. Діло не дуже велике, і останніми роками я ледве заробляв собі на прожиття. Колись я мав двох помічників, але зараз — лише одного; мені було б важко і одному платити, але він згодився працювати за половину платні, аби вивчити справу.
— А як звуть цього послужливого юнака? — спитав Шерлок Холмс.
— Вінсент Сполдінг, і він давно вже не юнак. Важко сказати, скільки йому років. Вправнішого помічника, містере Холмс, годі й шукати. Я чудово розумію — він міг би влаштуватися набагато краще і заробляти вдвічі більше від того, що я йому плачу. Але, кінець кінцем, як він задоволений, то нащо мені підказувати йому такі думки?
Объяснение:
навiрно так)
Не с инета,текст мой брать можно :3 :
Тургенев мой любимый писатель. Он также любил природу и родину родного края,как и я. Поэтому, Тургенев постоянно начинал все свои рассказы с описания окружающего мира. Он описывал закат,рассвет, описывал все деревья и какими бы они не были он их любил. Вот один из отрывков его произведения. В рассказе «Бежин луг», ярко представлен июльский пейзаж: «цвет небосклона, легкий, бледно лиловый», «в сухом и чистом воздухе пахнет полынью, сжатой рожью, гречихой», ночью «стальные отблески воды, изредка и смутно мерцая, обозначали её теченье».
У него прекрасно получалось записывать все моменты , случившиеся с ним на природе.
Насколько я знаю, Тургенев очень любил русский язык. И всегда считал его самым лучшим и несравненным языком...
" Во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах моей родины — ты один мне поддержка и опора, о великий, могучий, правдивый и свободный русский язык!.. нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!"
