К старому козацкому полковнику Тарасу Бульбе приезжают после выпуска из Киевской академии два его сына - Остап и Андрий. Два дюжих молодца, здоровых и крепких лиц которых ещё не касалась бритва, смущены встречей с отцом, подшучивающим над их одеждой недавних семинаристов. Старший, Остап, не выдерживает насмешек отца: «Хоть ты мне и батька, а как будешь смеяться, то, ей-Богу, поколочу!» И отец с сыном, вместо приветствия после давней отлучки, совсем нешуточно тузят друг друга тумаками. Бледная, худощавая и добрая мать старается образумить буйного своего мужа, который уже и сам останавливается, довольный, что испытал сына. Бульба хочет таким же образом «поприветствовать» и младшего, но того уже обнимает, защищая от отца, мать.
Не було б книг, не було більшої частини нашого оточення. Навіть якщо не брати до уваги підручники та посібники, а тільки художню літературу.
Багато письменників давали ідеї вченим, мислителям, ораторам, правителям і т.д. це тісний зв'язок одного з іншим.
Навіть банальне кіно частіше буває хорошим, коли його сценарій написаний за оповіданням.
Та й потім, книги розвивають абстрактне мислення, а куди творчим людям без цього?
Як мені здається, якщо це вирвати з контексту розвитку ми ні до чого тлумачного не прийшли. Завжди приємніше усвідомлювати, що ти читаєш підручник з загальної фізики Льюїса Фрая Річардсона, ніж слухаєш теж саме від сумнівної людини, який напевно що-небудь упустив або забув.
Причину, наслідок, плюси і мінуси можна писати скільки завгодно. Їх нескінченна безліч. Якби не було літератури, ми б не дізналися прекрасні твори, створювані різними авторами різних часів.
Без лірики, ми б не пізнали ідеальну любов.
Без казок, діти б не вірили в диво. Якщо не було б книг, то всі люди були дурними.Вони б нічого не знали.
Література відкриває нам двері в чарівний світ, в якому багато таємниць і загадок, доброти і чарівництва. Без неї життя було б нудним і буденним
