Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Як зазначив Стефан Малларме, все єство поетів заполонила думка про Книгу, де було б “орфічне потрактування Землі, справжнє призначення поета і найвища мета літературного дійства – бути знаряддям Духу”. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу.
З глибокої давнини людині притаманне символічне розуміння світу. Одна концепція символу склалася лише в епоху романтизму – у творах І.Канта, Ф.Крейцера, Й.-В.Гете, Ф.Шиллінга. Німецькі романтики зробили вагомий внесок у розвиток теорії, показавши багатозначність символу, його здатність втілювати “ загальну Ідею”.
Відлуння німецької романтичної філософії символу досягло і Франції.
Французька романтична лірика середини ХІХ ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури – символізму, який став результатом поступового розвитку мистецтва.
Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи. Перший – 70-ті –друга половина 80-х років ХІХ ст. – період становлення напряму. У цей час С.Малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. У 1886 році була опублікована стаття Ж.Мореаса “Літературний маніфест. Символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо та інших ліриків Франції.
Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлінка.
У третій період відбувається спад символізму, символістський рух у Франції поступово згасає. Хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але етстетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. Французький символізм був значною яскравою і цікавою епохою в поезії з неповторними художніми відкриттями і лутературними знахідками.
Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.
Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.
Один из главных героев романа «Разгром» Фадеева — командир отряда партизан, бесстрашный Осип Абрамович Левинсон.
Главной чертой внешности Левинсона были огромные синеватые глаза, глубокие, как омут. Сам по себе он был низким человеком с рыжей растительностью на лице, но его рост — это ещё одно доказательство того, что уважение к человеку, авторитет перед человеком вызывает не столько внешность, сколько поступки, слова и характер. А характер у Осипа Абрамовича был жесткий, хлёсткий и порой даже жестокий.
На протяжении всего романа он несколько раз идёт на преступления против человека и любых цивилизованных прав, но делает он это не из самодурства или ненормальной жестокости, он делает это ради того, чтобы свой отряд. Он очень ответственный командир, который выше всего ставит заботу о своём отряде партизан, он понимает, что жизни этих людей во многом в его руках, что он за них отвечает.
Можно сказать, что Левинсон — опытный командир, потому что он ни с кем не обсуждает своих мыслей из отряда, чтобы не допустить смуты в рядах воинов. Он не делится своими переживаниями или сомнения по поводу решений, которые принимает, он всё носит в себе.
Приказы из его уст вылетают, точно пули, которые беспрекословно исполняются, какими бы неоправданными они не казались героям отряда. Так больной Фролов, которого отряд больше не может содержать, который будет только обузой для партизан, принимает приказание командира о том, что его умертвят. Один лишь молодой и слабохарактерный Мечик, который не привык к тому, что на войне цинизм — залог успеха, пытается донести до окружающих, что Левинсон отдаёт неправомерные и не щадящие никого приказы. Остальные же партизаны не смеют даже подумать о том, чтобы оспаривать приказ командира, настолько он был для них авторитетным.
Без показа колебаний принимает Осип Абрамович и решение о том, чтобы расстрелять человека в жилетке, так же уверенно он решает забирать силой все продукты из ближайших поселений и огородов, когда у партизан закончилось продовольствие.
Источник: Образ и характеристика Левинсона в романе Разгром Фадеева
Объяснение:
