Чи має право людина заради цікавості втручатися в долі інших і ламати їх за повістю «Бела» роману «Герой нашого часу»

Мне нравится этот человек с тяжелой судьбой, с широким и благородным сердцем, такой грозный и добрый одновременно.
Он работает лесником и один растит детей, потому что его жена сбежала с заезжим мещанином. У него суровый и неподступный вид, он предельно честен и, несмотря на свою бедность, абсолютно не подкуплен.
Сам испытывая жестокую нужду, он понимает, что мужики воруют лес не для того, чтобы наживиться, а из бедности, из-за того, что им нечем кормить детей, но вместе с тем Бирюк считает, что воровать нельзя. Он отпустил несчастного мужика, потому что не хотел портить ему жизнь, не хотел оставить детей без отца и мужа, не хотел, чтобы его считали "кровопийцей и душегубом окаянным", ведь у него у самого были не всегда сытые дети.
Таков он, главный герой рассказа "Бирюк", и таково моё отношение к нему.

Різкі зміни економічного, суспільно-політичного, духовного життя корінної нації приводять до перегляду цінностей. Загальнолюдські цінності залишаються, а політичні, економічні, соціальні та ін. зазнають певних, а часто і значних змін. Отже для нових умов життя необхідні нові цінності. Старі цінності, що передаються традиційно, часто гальмують процес розвитку суспільства, нації.

На це звернув увагу Міністр освіти і науки України академік В.Г.Кремень. Він вимагає не переобтяжувати молодь тим, що не сприяє її розвиткові, відсікати те, що традиційно закріпачувало систему виховання. Властиві українській нації "традиції протистояння, антагонізму, поділу людей на протилежні групи, – говориться в “Доповіді Міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти" (2001 р.), – на превеликий жаль, заважають рухові вперед, знижуючи рівень цивілізованості суспільства” [1].

Національна і особиста гідність, почуття патріотизму формуються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, але й врахуванням етнічної своєрідної психіки вихованців [2, 18]. Помилка, яка привела до певної бездуховності і розвитку національного нігілізму у значної частини молоді, полягала саме в тім, що попередня виховна система нехтувала національними рисами українського народу. Недооцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднуючого центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші виховні сили національного виховання.