Донецкая область была заселена в глубокой древности, начиная с эпохипалеолита. Ручное рубило с древней стоянки человека, найденное вблизигорода Амвросиевка, было обтесано десятки тысяч лет назад.
После таяния ледников (14-12 тыс. лет назад) климат здешних местприблизился к современному. Приазовские степи с их богатым разнотравьембыли особенно привлекательны для разведения скота. В бронзовом векедонецкие степи заселили кочевники. Первыми из кочевых племен быликиммерийцы. В IV веке из Азии в Приазовье пришли кочевники-скотоводыгунны. Восточно-славянские племена руссы (так называли людей с рекиРось) появились в донецкой степи в IX веке. В IX-XII веках по этимземлям кочевали племена хазаров, торков, печенегов и половцев.
После нашествия монголо-татарских племен в XIII веке, территория краяобезлюдела. Приазовье, донецкие и донские степи надолго сталиименоваться Диким полем.
В XIV веке территория края входила в состав Крымского ханства, векомпозже здесь возникли первые крепости Московского государства -Святогорская крепость (г. Святогорск) и Бахмутская сторожа (г.Краматорск). В 1645 году торжественный звон колоколов в Москве возвестило рождении новой крепости Тор (г. Славянск), считавшейся сильнымвоенным укреплением того времени.
Большую роль в заселении и защите донецких степей сыграли запорожскиеи донские казаки, основав здесь свои поселения - зимовники ихутора. Из таких поселений выросли многие города, в том числеДружковка, Авдеевка, Макеевка.
Интенсивное хозяйственное освоение края началось в XVIII веке в связис началом промышленной добычи угля, который был найден в 1721 году.
Во время Азовского похода царь Петр I отметил: Сей минерал если ненам, то нашим потомкам полезен будет. С именем Петра I и связываютначало развития промышленности Донецкого региона и исследования недрДонбасса.
После отмены крепостного права началось массовое переселение в этикрая жителей густонаселенных аграрных регионов Украины и России иразвитие промышленности.
За переказами головний герой поеми Вергілія «Іліада» з небагатьма своїми товаришами врятувався після загибелі Трої. Йому судилося бути родоначальником нового народу, яком буде зобов’язана своїм походженням столиця Римської імперії, найвеличніше місто стародавніх часів – Рим. Але для цього Енею, якого переслідувала Юнона, треба було дістатися Італії і отримати перемогу у численних битвах з місцевими племенами.
У першій частині, яку Вергілій присвятив мандрівкам Енея, відчувається сильний вплив на автора «Одіссеї», а в другій частині, присвяченій битві навколо Риму – «Іліади».
Прибитого бурею до італійського узбережжя Енея доля приводить до Карфагена, де він розповідає місцевій цариці Дідоні про те, за що найшли на нього усі нещастя. Свою промову до володарки Карфагену Еней починає словами «Ти, цариця, наказуєш оновити невимовне горе», які з часом стають одним з найзнаменитіших латинських афоризмів. Ці слова можна зустріти у багатьох творах письменників середньовіччя, зокрема у творах Данте.
Друга частина промови являє собою опис подій останньої ночі Трої. Завдяки яскравості деталей і високому трагічному пафосу ця частина поеми вважається найбільш знаменитим уривком твору. На рідну мову її перекладало багато поетів, серед яких Шиллер і Жуковський.
Бажаючи надати Енею до Венера змушує царицю Карфагену усім серцем полюбити героя. Еней вже був готовий забути про свій борг і віддатися пристрасті, але Юпітер нагадує йому про його призначення. Еней залишає Дідону, яка у пориві горя кидається на меч, а помираючи, пророкує непримириму війну між Карфагеном і Римом.
Вже на зворотному шляху Еней ще здалеку бачить похоронне багаття своєї коханої. Повернувшись до Італії, Еней спускається до підземного царства мертвих, як це робить і гомерівський Одіссей, де бажає поговорити з Дідоною, але цариця не хоче його навіть бачити. Все, що отримує Еней у царстві мертвих – це пророцтво Анхіза про велич Риму у майбутньому.
Діставшись Лація, Еней не тільки укладає союз з царем Латином, а й отримує згоду на шлюб з його дочкою Лавінією. Але Лавінія вже заручена з царем регулов доблесним Турном. Юнона, обурена тим, що Еней залишив Дідону, знову підіймає проти нього місцеві племена і покладає початок новій війні. Користуючись до своїх новопридбаних аркадських і етруських союзників та спираючись на доблесть вірних троянців, Еней здобуває перемогу і робить переможених своїми друзями, а Турна вбиває в єдиноборстві.
Саме цим епізодом завершується поема Вергілія «Іліада». Здається, що Еней вже виконав все, що був повинен виконати і йому залишається насолоджувати щастям переможця і героя. Але він радить своєму синові Іулу брати з батька приклад тільки в його доблесті, але ніяк не в його щасті. Тому образ Енея має трагічне звучання, а автор, всупереч міфології, робить його найвидатнішим троянським героєм, постійно підкреслюючи його благочестя. Безумовно, Еней не заслуговує будь-якого звинувачення і на протязі усіх дій поеми він бездоганний, але він не палає душею, він не натхненний пристрастю, тому й холодність характеру Енея поширюється на всю поему.
Слід зазначити, що вплив окремого образу Енея майже не поступається впливу на літературу самої поеми. Щодо руської літератури вплив «Іліади» Вергілія і його головного героя найбільш відчувається на зламі XVIII-XIX століть. У пізніші часи і до наших днів поема Вергілія «Іліада» стає обраним читанням для нечисленного кола людей.
