Факультет ненужных вещей» — роман советского писателя Юрия Домбровского о судьбе русского интеллигента в эпоху сталинских репрессий, написанный в 1964—1975 годах. Завершает своего рода дилогию, начатую романом «Хранитель древностей» (опубликован в 1964 году в «Новом мире»). Роман был посвящен новомирскому редактору Домбровского Анне Самойловне Берзер и опубликован на Западе (ИМКА-Пресс, Париж); по распространенной версии, эта публикация стала причиной смерти Домбровского (возможно, убийства). В СССР первая публикация состоялась в 1988 году в «Новом мире» (отдельные издания в Москве, Алма-Ате, Хабаровске в 1989—1990 гг.).
Действие романа разворачивается летом 1937 года в Алма-Ате. Главный герой романа Георгий Николаевич Зыбин — тридцатилетний историк, сотрудник краеведческого музея. Он долго пытался жить помимо эпохи, не вникая в суть происходящего вокруг — арестов, публичных судебных процессов, пропагандистской истерии. Европеец-гуманист, Зыбин с трудом принимает в душу факт общественного помрачения, тотального одичания людей. Зыбин ощущает себя незаменимым осколком уходящей культуры, от которого зависит её судьба, и он не может примириться с её гибелью, с тем, что она становится «факультетом ненужных вещей». В ночном полубреду Зыбин беседует со Сталиным: «А вдруг вы правы, мир уцелеет и процветёт. Тогда, значит, разум, совесть, добро, гуманность — все, что выковывалось тысячелетиями и считалось целью существования человечества, ровно ничего не стоит. Чтобы мир, нужно железо и огнемёты, каменные подвалы и в них люди с браунингами… А я, и подобные мне, должны будем припасть к вашим сапогам, как к иконе».
Примерно так, можешь отобрать своё
Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до . Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю.
Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя.
З такими злими і брехливими людьми краще не спілкуватися, бо сам станеш таким. Та, на щастя, добрих людей у нашому світі більше.
