Г.Р. Державина "Памятник". усторевшие слова

В ранешное время было мало слов. Изъяснялись, главным образом, жестами и разными звуками. А полки уже были и ими надо было командовать. У нас же это любят, командовать. Вот и выискался один, Игорем его звали, по отчеству Пафнутьевич. Шибко любил командовать: как было заорёт на всю площадь "Стройся, быдло немытое, мать таку-то"! Шибко его боялись, больно уж грозный он был, глазами сверкал, яко бычина колхозный, да и матькался также, как сейчас школота. Весь простой люд его знал и слагал про его былины. А когда уж Пушкин народился и появился у него талант, тогда сам Бог ему велел написать про Игоря Слово. Вот он и написал, а чего там накулякано, он и сам не понял. Вам и подавно не понять!

Відповідь:

Пояснення:

Мені здається, що людина — це не просто назва певної істоти. Це звання. І, як кожне звання, воно передбачає високу відповідальність. Злу і жорстоку людину ми називаємо нелюдяною. Щось страшне і жахливе ми називаємо нелюдським. Отже, такі риси не належать людині. Інколи це слово пишеться з великої літери — Людина. Мені здається це правильним. Людяність — це добро, це чесність, це турбота про інших, це здатність прийти на до . Тільки такою може бути справжня людина.

Людина робить добро, не чекаючи винагороди за це. Інколи вона навіть може постраждати через це. Пожежник, який рятує від вогню дитину, не думає про власну небезпеку. Він робить добро, його вчинок називається людяним, а сам він є Людиною.

Інколи про сміливу, відповідальну, сильну і добру людину можна почути, що це "справжня людина". Значить, боягузлива, підступна, зла людина є "несправжньою". То чи можна назвати таку істоту взагалі людиною? Я вважаю, що ні.

Звання людини покладає на нас велику відповідальність. І ми повинні відповідати цьому званню.