Кто такой безымянный рыцарь свеча на ветру

Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи (головного героя). А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.Обурення, гнів, нетерпіння. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.

Я прочитала рассказ Андрея Платоновича Платонова «Неизвестный цветок» . В этом произведении рассказывается о храбром и смелом маленьком цветочке, а почему я назвала его храбрым и смелым вы сейчас узнаете.
Он каким-то образом вырос в глине, среди камней и о нём никто не знал потому, что он рос на пустыре поэтому и рассказ называется «Неизвестный цветок» .
Его история началась когда ветер принёс маленькое семечко на пустырь. Семечко упало среди камней. Оно долго томилось и не давало ростков, но потом напиталось
росой и выпустило корешки в мёртвую глину. Так начал жить на свете маленький неизвестный цветочек. Жизнь его была трудна потому, что ему нечем было питаться
ведь кроме глины и камней вокруг не чего не было. Он питался лишь пылинками которые приносил ветер. Днём цветочек сторожил ветер, а ночью росу. Он трудился день и ночь чтобы жить и не умереть. В середине лета цветок распустил венчик кверху. И он был так прекрасен.
Однажды шла мимо пустыря девочка Даша, она спешила на почту чтобы отправить маме письмо потому, что Даша отдыхала в пионерском лагере и очень скучала по ней. Девочка заметила маленький цветочек, тот самый который боролся за жизнь. Она присела и поцеловала цветочек в головку, Даша понимала что цветочку тяжело жить в таких условиях. И она постаралась создать такие условия для цветка чтобы он радовался жизни…
Девочка показала другим детям из лагеря цветочек и они завезли на пустырь землю. Цветку стало гораздо лучше расти в хорошей земле.
Через год Даша опять приехала в пионерский лагерь тот самый, она конечно помнила о цветочке . Девочка пришла на пустырь и не узнала на нём теперь росли разные травы, цветы, но не было того цветка. Даша подумала что цветочек умер в минувшую осень. Она огорчилась и пошла назад и вдруг остановилась, меж камней вырос точно такой же цветок как тот старый, но он был ещё прекраснее. Он наполнял весь пустырь своим благоуханием.