Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання .
1) Вот все краткое содержание --- У Полярного моря живёт тринадцатилетний мальчик Киш, вместе с матерью Айкигой. Братьев и сестёр у Киша нет, а его отец Бок погиб в схватке с полярным медведем, в которую он вступил людей от голодной смерти. Со временем люди забыли о подвиге храброго мужчины, как и про мать с мальчиком, живущих в самом бедном иглу.
В иглу вождя Клош-Квана собирается совет. Киш встаёт и говорит, что им с матерью достаётся положенная доля мяса, но зачастую оно старое и жёсткое. Своей речью мальчик ошеломляет всех, охотники поражены тем, что юнец говорит совсем как взрослый и бросает им в лицо такие дерзкие слова. Участники совета возмущены, они отправляют Киша спать со словами, что не может он учить взрослых мужчин. Тогда мальчик говорит своё последнее слово — он будет молчать на совете, пока его не попросят заговорить. Отныне он сам будет охотиться и делить мясо, и делёж его будет справедливым.
На следующий день Киш отправляется на охоту в одиночку. Проходит несколько дней, а его всё нет. Соплеменники уже считают его погибшим, а мать даже мажет лицо сажей в знак скорби, но он одним утром он объявляется, неся на плече часть туши убитого медведя. Он посылает мужчин по своему следу, и те находят на льду много мяса. Медведица с медвежатами оказалась не только убитой, но и освежёванной по всем правилам. У Киша появляется тайна.
Он ещё несколько раз выходит на охоту, не беря с собой никого, и возвращается с неизменным успехом. Делёж его неизменно справедлив. Киш просит людей, которые едят приносимое им мясо, выстроить ему новое иглу, попросторнее, что соплеменники и делают.
Суеверные люди начинают говорить о колдовстве. За Кишем посылают следить двух молодых охотников — Бима и Боуна. Они возвращаются через пять дней и рассказывают историю о том, как Киш встретился с медведем, злил его, привлекая внимание, но когда разъярённый хищник бросился к нему, он начал удирать и ронять на лёд маленькие шарики, которые медведь поедал. Через некоторое время медведь забыл про Киша, так как эти шарики наделали, по словам Боуна, много беды. Из-за боли медведь начал рвать себя когтями, пока не ослабел, после чего Киш добил копьём вконец измученного хищника.
По возвращении Киша за ним посылают гонца, приглашая на совет, но тот отвечает, что его иглу достаточно просторная, чтобы вместить всех. Любопытство мужчин так велико, что в дом к юному охотнику идут все во главе с вождём Клош-Кваном.
Киш объясняет, что придумал простой охоты. Он берёт китовый ус, заострённый с двух сторон как игла, скручивает его и заворачивает в шарики из тюленьего жира, которые выставляет на мороз, где они застывают. На охоте Киш бросает эти шарики медведям. Медведи проглатывают их, жир в желудке тает, а ус распрямляется, причиняет зверю страшную боль и изматывает его.
Так заканчивается повествование о Кише. Позже он становится вождём племени, и при его правлении у всех достаточно мяса.
2) Рассказ Джека Лондона «Сказание о Кише» учит нас делать правильный моральный выбор в разных ситуациях. На примере главного героя мы учимся противостоять несправедливости. Мальчик-подросток по имени Киш не побоялся высказать на совете свое несогласие с условиями распределения мяса в их племени.
Объяснение:
