Відповідь:
Біографія Тіртея оповита безліччю легенд. Точної дати народження, діяльності знайти практично неможливо. Він як міфічний герой. Згідно з легендою, Тіртей був почесним афінським громадянином, кульгавим на одну ногу шкільним учителем. З ним сталась одна цікава подія. В період великої Мессенської війни спартанці вирішили звернутися до оракула за порадою: «Що їм потрібно зробити, щоб виграти затяжну війну?». Оракул порадив попросити у афінян, щоб вони дали їм вождя. Але спартанці були досить гордими воїнами. Вони не бажали принижуватися перед афінянами, в яких бачили своїх суперників. Проте порадою оракула вони знехтувати не могли. Спартанці змушені були звернутися до афінян з незвичайним проханням, щоб вони прислали їм свого полководця. Афіняни відправили Тіртея. Це була насмішка з їхньої сторони, якщо врахувати те, з яким презирством та зневагою ставилися спартанці до людей з фізичними вадами. Спартанські воїни і справді були розгнівані і розчаровані, коли побачили вчителя, кульгавого на ногу. Але через певний час зрозуміли, що Тіртей — це саме та людина, яка до перемогти їм ворога. Звичайно,Тіртей не командував спартанським військом. Він лише склав декілька військових патріотичних віршів, що підняли дух спартанців та до одержати їм перемогу над ворогом.
В XIX веке слово прозаика или поэта могло изменить ход истории, а русская классическая литература была камертоном не только для последующих пишущих соотечественников, но и для ряда зарубежных авторов мирового уровня. Учитель, проживший и прочувствовавший ответы на важнейшие вопросы бытия, лекарь, врачующий душевные раны, а порой и мессия, пронзающий пространство пророческой нотой — вот портрет любого русского классика того времени.
В итоге «спирально-диалектическое» развитие культурно-исторического процесса привело в сегодняшний день, который приготовил нам совершенно иные литературные пути, возможности и ситуации.
Омертвело ли сердце современного человека? Утратило ли оно откликаться на звук певучего художественного слова, заставляющего дух расти, а плоть — пластично подчиняться духовному зову?
Может быть, упал уровень художественного вкуса, утратилось нравственное чувство? Может быть, так кардинально изменился мир, что музыка великих шедевров перестала резонировать с дыханием времени и напоминает лишь звуки охрипшего патефона?
Утрачена ли возможность встретить писателя, под пером которого разговаривает вечность, — нынешнего властителя дум и народного защитника?
Если бы на все эти вопросы можно было дать положительный ответ, то наш Круглый стол был бы совершенно бессмыслен и по праву оказался в том пессимистически-тусклом ряду, в котором стоят многочисленные окололитературные дискуссии, демонстрирующие исключительно блеск интеллекта участников и беспросветный мрак окружающей действительности. И всякий смысл в этом контексте потеряли бы судьбы наших современников, угасших безутешно для нас, промелькнувших ярким росчерком по ночному небу, как кометы, которые нещадно поглотила тьма — от Николая Рубцова и Юрия Кузнецова до Леонида Бородина и Василия Белова. Уж они-то никогда не считали литературу игрой, пусть даже и в бисер.
