Автор знову повертається до опису останньої ночі перед дуеллю. Вітько спить із піском на животі, а сниться йому, як його ховають після дуелі. Сниться, як плаче Галя, Федько, і як голова колгоспу промовляє над труною: «Шановий товаришу Горобець». Зі страху Вітько кричить уві сні і прокидається від того, що його хтось будить. Це був Жучок, який сказав, що вже пора йти на дуель. Він дав другу поради щодо того, як треба вести себе перед стріляниною: не перечіпатися через поріг, не озиратися назад та йти з гордо піднятою головою. Хлопці йшли на поле бою засмучені, адже закоханому було важно прощатися з рідним селом, йому зовсім не хотілося вмирати, а Федько Котигорошко тихенько хнюпав носом, бо йому було шкода друга, який повинен померти як справжній мужчина.
