Коли я читаю "Хор лісових дзвіночків", то мені здається, що у дзвіночків справжній, гарний, злагоджений хор. Ось першими починають заспівувачі ("Ми дзвіночки, лісові дзвіночки"), і вже за мить пісня, підхоплена всіма, злітає, мов на крилах ("Славим день"). Мелодія її дедалі наростає, дужчає ("Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм"), аж ліс пробуджується, гучить у хорі ("День! День"). А згодом — тихішає, пригасає, десь дзвенять найтонші голосочки ("Тінь! Тінь"). То знову розливається мелодія, напливає хвилями, гучна й широка, а потім спадає, бринить мрійливо-ніжно, мовби відлунюючись, і полишає в нашій душі теплі, світлі почуття.
