Различия между Лужиным и Раскольниковым диаграмма Вена

Сострадание, сочувствие-это те качества, которыми обладает далеко не каждый человек, но так или иначе они возникают у любого человека на протяжении всей жизни. вызываются они ситуацией, которая кажется нам жалостливой, грустной и возникает желание человеку. ситуации эти различны, они могут касаться любой сферы, любого периода жизни и по значимости могут быть либо мелкими либо достаточно серьезными. в любом случае, если у человека возникает чувство сострадания, значит он хочет и готовтак, например, мать, видя своего ребенка плачущим, хочет обнять его, поцеловать и сказать, какой он же, видя искалеченного человека, просящего милостыню, перед нами стоит выбор - ему или нет. выбор за каждым. один пройдет мимо и даже не обратит внимания на калеку..другой же даст немного денег или кусокпочему чувство сострадания дано не каждому? говорит ли это о врожденной агрессии или злобе и инфантильности? и да, и нельзя сказать однозначно что те люди, которым не свойственно переживать за других, сочувствовать жесткие и бездушные. скорее всего,эти люди просто сдержанны в своих чувствах или они другими качествами. говоря о том, нужно ли человеку сострадание, можно сказать, что оно нужно как толчок к , к поддержке. не стоит быть равнодушными к людям, которые оказались в беде или переживают не лучшие времена своей жизни. быть может, именно ваша рука , ваше доброе слово просветит и ближнему.

Дуже просто і доступно написана данською мовою п’єса норвезьким драматургом Генріком Ібсеном (1828-1906; «Пер Г'юнт» його ж творіння, а також відомий музичний супровід Гріга до її постановки).

В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).

Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.

Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою.