Я вижу (и все видят, кто не слепой) на этой сказочной картине – трёх богатырей. Картина эта немного тёмная. Надвигается там буря! Это какой-то очередной враг идёт на матушку-землю русскую!
Но богатыри уже готовы, ведь у них: меч, булава, копьё, лук и стрелы… Почти всё это уже в руках. И они не побоятся этим воспользоваться!
У богатырей красивые кони. Тот, который конь в центре, черный, но одна нога у него (задняя) белая. И на морде белое пятно. Прямо, как у нашего кота! Два других коня – белый и рыжий. У коней красивая сбруя. Наверное, это лошади.
Хвосты и гривы раздувает. На картине есть ветер. В картине то есть.
Сами богатыри очень модные. Самый старший – молодой дедушка в темно-зелёном. Самый молодой в красной рубахе с длинными рукавами. А ещё у него красные сапоги! Средний справа (средний по возрасту, а правый по месту на картине, если смотреть из неё) выглядит хорошо. Вот если бы не зелёные сапоги!
За богатырями вижу лес и поле. Красиво. Поле похоже на огонь, на пожар… Перед героями совсем маленькие елочки. Надеюсь, они не пострадают в бою. Не будут растоптаны ёлочки.
Богатыри выглядят сурово. Только левый как-то странно смотрит. С таким удивлением… Будто сейчас как скажет: «Это вы пришли с нами биться?! Да ну вас в лес!» Наверное, все враги ничто перед отечественными богатырями!
Классная картина. Красивая и такая суровая. С такими продвинутыми богатырями матушке-земле русской нечего было бояться! Вот так-то
У центрі оповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом із Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома йому з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. Волею нагоди Іван опинився в полоні у німців. Епізод полону постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, згідно із законом військового часу, здатися в полон означало надати до ворогові, тобто змінити Батьківщині. Мушу застрелитися, але не дозволити ворогові захопити тебе живим). Недарма письменник загострює увагу до цієї проблеми. "Не можна зривати злість на полонених, - з гіркотою думає Іван, - полон - не провина їхня, а нещастя, вони не здалися в полон - їх взяли, а деяких навіть здали, зрадили - було і таке". Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом так само, як і Іван, вона біжить із табору. Письменник з любов'ю малює нам Джулію, підкреслюючи, як вона красива, витончена, тендітна: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і тонка постать, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор змушує свого героя пройти перевірку коханням.
