Кожна людина так чи інакше створює свої власні стосунки із оточуючим світом. І від того, яким вона його хоче бачити, які цінності сповідує, в такому світі людина буде жити.
Який світ створили навколо себе герої новели Р.Бредбері «Усмішка»? Носіями яких цінностей вони були? Чи гарантовані ми, що цей вигаданий світ, не стане світом реальності? Чи можливо цього уникнути? Відповіді на ці питання ми отримаємо на уроці. (слайд1).
Організація роботи за методом «Припущення на основі запропонованих слів»
Учитель. Зараз я вам пропоную чотири слова: свято, натовп, посмішка,картина. Спробуйте створити історію,казку, де б ці слова були використані. Подумайте про час, місце дії, героїв. На це даю вам 2-3 хв.
А тепер об’єднайтеся у групи та поєднайте свої думки у вигляді історії. Один учень із групи має підготуватися, щоб розповісти вашу історію. На це у вас є 5 хвилин. Час пішов.
Пропоную вам розказати історію.
2-3 учня розповідають.
2. Фаза побудови знань
Організація читання твору за методом «Спрямоване слухання та міркування»
Учитель.Зараз я буду читати новелу «Усмішка», розподіливши її на певні смислові частини,в яких будуть речі, про які ми щойно говорили. Після кожного прочитаного уривку я буду робити зупинку і задавати вам запитання. (слайд2).
Читання Усмішка
На головному майдані черга постала ще о п’ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день.
Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.
– Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? – мовив чоловік за його спиною.
– Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик.
– Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі!
– Облиш хлопця, – втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.
– Я ж жартую, – задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. – Просто зважив: дивно це – дитина, так рано, а він не спить.
– Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло? – сказав захисник, його прізвище було Грігсбі. – А як тебе звуть, хлопче?
– Том.
– Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе?
– Авжеж!
Сміх покотився людською шеренгою.
Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував – мало кому дозволяла кишеня.
Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам’яною стіною.
– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину.
– Кажуть, їй чотириста років.
– Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік.
– Дві тисячі шістдесят перший!
– Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть. А може, трьохтисячний. Чи п’ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була… І лишилися нам лише уламки…
Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки.
– Скоро ми її побачимо? – сумовито протяг Том.
– Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І затям, Томе: жодного каміння, вони заборонили жбурляти в неї камінням.
– Добре, сер.
Сонце піднімалось усе вище небосхилом, несучи тепло, і чоловіки скинули з себе вимазані рядна та брудні капелюхи.
– А навіщо ми усі тут зібралися? – спитав, поміркувавши, Том. – Чому ми повинні плювати?
Зупинка. Обговорення за запитаннями:
– Назвіть героїв твору? ( Черга, Грігсбі, Том).
– Де відбуваються події? (На міській площі).
– О котрій годині натовп зібрався на площі? ( П’ятій ранку).
– Навіщо люди зібралися так рано на площі? (Вони збиралися «плюнути сильно й влучно» на картину).
– Чи знали люди що-небудь про картину, в яку вони так прагнули плюнути? ( Вони навіть не знали назву картини і ніколи її не бачили. Лише в кінці твору один чоловік якось невпевнено сказав «Мона Ліза»).
– Як ви гадаєте, чому люди прагнули плюнути на цю картину? ( Ніхто не знав, але це була одна із їхніх забав).
– Про що розмовляє Том з Грігсбі? (– Кажуть, вона усміхається, – сказав хлопчик.
– Еге ж, усміхається, – відповів Грігсбі.
– Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна.
– Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. .
Детство Чехова оставило болезненный след в памяти писателя.
Родился Антон Павлович 29 января 1860 года в портовом городе Таганроге Ростовской области. Он был в семье третьим ребенком из шести. Дед писателя в свое время был крепостным, но благодаря упорному труду и бережливости он смог купить свободу своей семье.
Отец Антона Чехова – Павел Егорович – воспитывал своих детей в большой строгости. Накопив денег, он открыл бакалейную лавку в Таганроге отцу в торговле стало для сыновей обязательным занятием. Но особого энтузиазма у самого Павла Егоровича купеческое дело не вызывало. Гораздо больше внимания он уделял церковной службе и общественной деятельности. Детям работу в продуктовой лавке приходилось совмещать с учебой в гимназии, бесконечными спевками и репетициями в церковном хоре, молениями. Чрезмерная набожность отца обернулась для Антона впоследствии отвращением к религии. Кроме того, все сыновья должны были овладеть каким-либо ремеслом. Будущий писатель изучал портняжное дело.
Антон Павлович писал о своем детстве: «Деспотизм и ложь исковеркали наше детство до такой степени, что тошно и страшно вспоминать. Деспотизм преступен трижды…»
Детство и юность Чехова проходили, в основном, в бакалее, где он научился наблюдать повседневную жизнь простого русского человека. Мальчик подолгу мог спокойно сидеть и слушать разговоры посетителей, их сплетни, жалобы, радости и надежды. Умение писателя слушать станет одним из самых ценных навыков его как рассказчика.
