ответить на вопросы!
Очень надо

"пригоди олівера твіста" ч. діккенса — це роман про тяжкі життєві випробування дитини. герой роману народився в робітному будинку, а факт цей не обіцяв йому нічого, крім знегод у житті. зображення робітного будинку, де народився олівер, було дуже злободенною темою в літературі ії 30—40-х років xix ст. за законодавством 1834 року в робітних будинках ії встановлювався такий режим, який перетворював їх у в'язниці: бідняка насильно розлучали з родиною та поступово доводили до повного отупіння. не випадково робітники почали називати робітні будинки "бастиліями для бідних", нерідко ві перевагу голодній смерті ув'язненню в робітному будинку. із перших сторінок роману діккенс підкреслює, що в долі олівера немає нічого незвичайного, такі речі трапляються щодня і скрізь. "стара історія! " — вимовляє лікар, поглянувши на стоптані черевики вмираючої матері олівера, на її руку, на якій не було обручки. письменник починає із зображення "щастя" свого героя: якщо б з'явився на світ олівер не в робітному будинку, а опинився у турботливих руках ніжних доглядальниць, він просто не вижив би, тоді як відданий природі та самому собі хлопець все ж видерся з кігтів смерті. новонароджений олівер стає, наче річ, занумерованим та приєднаним до більшості таких, як і він. діккенс малює виснажених, змарнілих, вічно голодних дітей, які позбавлені всіх радощів свого віку, багато з яких вмирають у дитинстві. будь-яка спроба, на думку вихователей, "протесту" жорстоко карається. так, "непокірного" олівера, якого вони вважають кандидатом у шибеники, за те, що він насмілився попросити добавки рідкої кашиці, пі окремому ув'язненню та нещадно шмагають, а після цього намагаються віддати його спочатку сажотрусові, а потім трунареві, хоча їм добре відомо, наприклад, що сажотрус забив до смерті кількох хлопчиків. у другій частині роману показані лихі пригоди молодого героя, який тікає від свого хазяїна до лондона та потрапляє в лапи зграї злодіїв. і скупник краденого фей-гін, і жорстокий грабіжник сайкс, і зловісний "джентльмен" монкс (особиста зацікавленість якого в долі олівера розкривається пізніше) даремно намагаються змусити хлопця красти. олівер виявляє твердість і відмовляється брати участь у злочинному промислі. щасливий збіг обставин дозволяє йому піти від грабіжників і знайти притулок у старого добряги браунлоу (який, як з'ясувалося потім, був другом батька хлопця), а далі — у рози мейлі. нарешті, він знов потрапляє до містера браунлоу, який стає його названим батьком. добрий містер браунлоу виявляється першим, хто ів "кандидата у шибеники", хто по-людськи поставився до нещасної дитини. і таке ставлення було віддячене самовідданою любов'ю нещасного хлопця-сироти до свого рятівника, діккенс показує торжество доброти та любові над законами суспільства, де панує влада грошей. діккенс трохи ідеалізує свого героя. олівер твіст — жертва потворних соціальних умов життя, але разом з тим він, як і будь-який герой просвітницького роману, природжено добрий і ніякі лихі зовнішні впливи не чіпляються до нього. як легко змивається з обличчя бруд, так безболісно вдається зберегти оліверу в чистоті душу. зображуючи на останніх сторінках роману щасливе, хоча і з налітом деякого смутку життя олівера, який, нарешті, знайшов свій дім та люблячу родину, діккенс надає їй трохи романтичного забарвлення. але це романтизм бажаного, в ньому втілюється гаряче прагнення письменника до торжества справедливості. соціальний роман ч. діккенса "пригоди олівера твіста" дістав високу оцінку в. г. бєлінського, який писав на початку 40-х років xix століття, що це "один із кращих творів" видатного ійського романіста.

Стихотворение « Аленушка » было написано Дмитрием Кедриным во время Великой Отечественной войны, когда Кедрин работал во фронтовой газете 6-й воздушной армии «Сокол Родины» .
«Стойбище осеннего тумана» : в этой метафоре осенний холодный туман сравнивается с кочевниками, низина или долина реки, где клубится туман, — с местом, где кочевники остановились на ночлег. Если вдуматься в эту строку, постараться разглядеть созданную поэтом картину, то мы увидим, как клубится туман, образуя странные фигуры, похожие на головы коней, на фигуры людей в необычных одеждах, на кибитки, крытые войлоком. Там, в тумане, идет своя таинственная жизнь, но она не будет продолжаться бесконечно: выйдет солнце, осветит долину, и исчезнут клубящиеся фигуры, покинут свое ночное стойбище кочевники.
Слово стойбище указывает нам на временность, тогда как существительное вотчина в следующей строке говорит о постоянстве: туман уйдет, а соловей останется, и его прекрасная песня, песня любви, будет безраздельно владеть русской землей.
Стихотворение Кедрина совсем не похоже на описание картины Васнецова. Поэт обращает это стихотворение к образу «Родины неяркой» , сравнивает ее со «стойбищем осеннего тумана» , с «вотчиной ночного соловья» , с царевной Несмеяной. Кедрин говорит, что Родина не один раз подвергалась нападению, но «все вынесла» и снова поет песню Аленушки . Можно сделать вывод, что, глядя на картину Васнецова, поэт не представляет себе конкретную девушку, а видит в героине картины образ Родины.
Стихотворение Д. Б. Кедрина нельзя считать словесным пересказом картины «Аленушка». Оно посвящено родной природе и Родине и было написано, вероятно, под впечатлением картины В. М. Васнецова. Стихотворение написано перекрестной рифмовкой, стихотворный размер-хорей. Художник по-своему осмысливает действительность, пропускает ее через себя. Дмитрий Кедрин выразил свои впечатления от картины Васнецова "Аленушка", передав в своем стихотворени любовь к родной земле.