Рассказ о характере Алеши от лица его одноклассника.
Есть у нас в пансионе мальчик Алеша. Хороший такой мальчик, добрый. Все мы к нему относились очень хорошо, с ним было интересно играть.
Но вот как-то после рождества стало с Алешей происходить что-то странное. Он от всех отдалился. он стал учиться хорошо, но что самое странное, никто не видел его за учебниками. казалось, что он и без учебников все знает.
Но это полбеды. Алеша стал еще и злым и вечно всем недовольным. Он стал обманывать нас, своих друзей, стал дерзить учителю, его все чаще наказывали, а он только сильнее озлоблялся. В конце концов мы перестали звать его в свои игры и он остался один.
А потом он начал врать. Выдумал что-то про подземный город и какую-то курицу. Сказал, что это они, подземные жители во всем виноваты. Конечно учитель велел его высечь и Алеша заболел.
После этого он вроде бы стал становится прежним. Забыл свою злость и грубость, мы вновь стали его брать в игры и вновь стали с ним дружить.
Объяснение:
Сонети, присвячені другу. (В. Шекспір написав 154 сонети. З них 126 (з 1-го по 126-ий) присвячені другу, решта — коханій. Імен немає. Навіщо вони стороннім? Для Шекспіра ці люди — занадто дорогі. Хто ж його друг? Він молодий; знатний, багатий і великодушний. Дослідники вважали, що ним був один із покровителів драматурга і поета Генрі Різлі, граф Саут-
гемптон. Це був освічений аристократ, шанувальник театру. Саме його дослідники вважають адресатом присвяти до сонетів. Оспівуючи друга, Шек- спір виражає основну ідею Відродження — велич людини. Поет уславлює в людині якості, які заперечувалися Середньовіччям: здоров’я, фізичну красу, гострий розум. Поет щедро роздає похвали. Лише одне його турбує: аби не зникла краса, яку поглине час. Ніби турботливий батько, він переконує друга продовжити красу і самому жити в дітях, адже самотній життєвий шлях подібний до смерті. Починаючи з 17-го сонета посилюється, мотив неможливості існування один без одного.)
Сонети, присвячені коханій. (Другим адресатом сонетів великого барда була смаглява леді. їй присвячені сонети зі 127-го по 156-ий. Хто ж вона? Знову загадка. За однією з версій, — це Мері Фіттон, фрейліна королеви Єлизавети, за іншою — Мері Герберт, графиня Пембрук. Чим цікаві ці сонети? Поет у них виступає проти давньої літературної традиції, започаткованої ще фольклором і розвинутої Дайте і Петраркою. Згідно з традиціями, тільки білявки вважалися прекрасними, лише вони були героїнями казок і романів. Якщо жінки із сонетів Дайте і Петрарки — біляві, майже безтілесні, нагадують божества, то кохана Шекспіра — чорнява, земна жінка, з крові й плоті, зі своїми вадами та недоліками. Але вона, така недосконала, як магніт, притягує до себе поета.
