ответ: пишу про детство
Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».это честный и верный долгу воин-служака, простой, добрый, отзывчивый человек. основная черта его - человечность. он искренне полюбил печорина, черкешенку бэлу. с трогательной простотой он говорит о своей любви к бэле, которая одинокому максиму максимычу ненадолго заменила дочь. дружба печорина с максимом максимычем не могла быть продолжительной. в глухом углу, где вокруг печорина не было культурных людей, необразованный, несветский штабс-капитан, товарищ его по охоте, мог заменить печорину друга. но за годы странствий он, естественно, охладел к максиму максимычу, с которым его не связывала глубокая общность интересов.
максим максимыч - натура цельная, лишенная внутренних противоречий, и в этом отношении он - прямая противоположность печорину.что он думает, то и говорит; как говорит, так и поступает. рядом с максимом максимычем сложность характера печорина выступает особенно выпукло.
максим максимыч - «штабс-капитан третьего линейного батальона». близкий к природе и простому люду, просто и человечно подходящий к каждому человеку, максим максимыч, несмотря на его ограниченный кругозор, предстает перед нами цельной и возвышенной натурой. весь отданный заботам о бэле, он нисколько, в своей глубокой скромности, не ее, совершенно о нем не вспоминавшую перед смертью, в , он лишь сожалеет об этом, признавая самый факт закономерным.
прекрасно охарактеризовал максима максимыча белинский, уловив главное в его образе - деятельную любовь, цельность и высокую человечность его характера.
