Главным героем произведения «Ночь перед рождеством»является Вакула. Вакула был кузнецом и он довольно талантлив. Когда герой занимался росписью церкви, там он нарисовал черта. Это изображение очень не понравилось настоящему черту, который летал возле Диканьки. Вот теперь Вакула для черта враг номер один. Хотя герой вовсе и не боится черта, а спокойно посрамляет его. В итоге черт был подчинен Вакуле, герой одолел мистического героя. События в обоих произведениях происходят в конце рождества .Оба мальчика остались без любви матери. В том и этом произведениях светлые и лунные ночи.
также написал сам
Объяснение:
Сонети, присвячені другу. (В. Шекспір написав 154 сонети. З них 126 (з 1-го по 126-ий) присвячені другу, решта — коханій. Імен немає. Навіщо вони стороннім? Для Шекспіра ці люди — занадто дорогі. Хто ж його друг? Він молодий; знатний, багатий і великодушний. Дослідники вважали, що ним був один із покровителів драматурга і поета Генрі Різлі, граф Саут-
гемптон. Це був освічений аристократ, шанувальник театру. Саме його дослідники вважають адресатом присвяти до сонетів. Оспівуючи друга, Шек- спір виражає основну ідею Відродження — велич людини. Поет уславлює в людині якості, які заперечувалися Середньовіччям: здоров’я, фізичну красу, гострий розум. Поет щедро роздає похвали. Лише одне його турбує: аби не зникла краса, яку поглине час. Ніби турботливий батько, він переконує друга продовжити красу і самому жити в дітях, адже самотній життєвий шлях подібний до смерті. Починаючи з 17-го сонета посилюється, мотив неможливості існування один без одного.)
Сонети, присвячені коханій. (Другим адресатом сонетів великого барда була смаглява леді. їй присвячені сонети зі 127-го по 156-ий. Хто ж вона? Знову загадка. За однією з версій, — це Мері Фіттон, фрейліна королеви Єлизавети, за іншою — Мері Герберт, графиня Пембрук. Чим цікаві ці сонети? Поет у них виступає проти давньої літературної традиції, започаткованої ще фольклором і розвинутої Дайте і Петраркою. Згідно з традиціями, тільки білявки вважалися прекрасними, лише вони були героїнями казок і романів. Якщо жінки із сонетів Дайте і Петрарки — біляві, майже безтілесні, нагадують божества, то кохана Шекспіра — чорнява, земна жінка, з крові й плоті, зі своїми вадами та недоліками. Але вона, така недосконала, як магніт, притягує до себе поета.
